Гасло «будь-хто, аби не Порошенко!» спрацьовує як бумеранг

Кремлівська пропагандистська машина надірва­лася. Її смердючі викиди несподівано, але закономірно пішли у протилежний, ніж планувалося, бік. Так би мови­ти, раптово повіяв вітер степовий.

Путін публічно принижує і ображає українського прези­дента. Заявляє, що буде радий будь-якому наступному пре­зиденту України з числа нинішніх претендентів, окрім чинно­го, з яким, мовляв, узагалі нема про що говорити. Путінські лизоблюди-підбріхувачі на кшталт соловйових, кисельових, багдасарових, жириновських та іже з ними за найменшої нагоди і без неї із зомбоящика ллють на Україну та її владу потоки помиїв, називають її «нацистською» і «фашистським режимом». Щоправда, незрозуміло, як народ, який обрав цю владу, живе і хоробро воює під її керівництвом, може бути для Росії «братнім», про що не втомлюється товкти Путін. Цей же народ відкрито і нещадно критикує цю саму владу, не зазнаючи за це жодних переслідувань і, тим паче, репресій, що є немислимим в умовах фашистського режиму. Зате пе­реслідування і репресії за найменші натяки на критику крем­лівської влади — реалії сучасної Росії.

І тут раптом спрацював закон бумеранга. Випущені сна­ряди з отрутою кремлівської пропаганди не тільки не вибуха­ють, а повертаються назад, просто під вікна кабінету голов­ного україноненависника!

Слід віддати належне російській антиукраїнській пропаган­ді. Це сильний і хитрий супротивник, могутній злагоджений ме­ханізм, на підривну діяльність у масштабах усього світу Кремль витрачає щороку мільярди доларів. Здавалося, вони все про­рахували, досконало вивчили менталітет українського народу, який Росія споконвіку намагалася підкорити, русифікувати, асимілювати. Але ці діячі так і не второпали, що цей народ без бою не здається. Обравши керманича, ще з княжих і козацьких часів ідуть під його проводом під шаблі й кулі. І не скинуть, якщо він не виявиться іудою, як Янукович.

Українці, особливо воїни-фронтовики, знають, що пре­зидент — це ще й Верховний головнокомандувач. Так, засту­пивши на цей найвищий пост, він обіцяв покінчити зі зброй­ним конфліктом на Донбасі за кілька тижнів. Але тоді там ще не було орд російських найманців і кадрових військових, до­ставлених із Росії армад бронетехніки, зброї і боєприпасів. Наше ж військо Верховний прийняв у розібраному, практич­но небоєздатному стані. Тому й сталися невдовзі трагедії Зеленопілля та Іловайська… Тепер же українська армія не просто відчутно дає агресорові по зубах, а потроху відвойо­вує наші території.

І тепер, під час передвиборчої президентської кампанії, кожне криве слово на адресу українського президента з боку Кремля тільки підвищує його рейтинг як кандидата на найви­щий пост, і авторитет — як очільника держави. А шипіння на кшталт «Будь-хто, аби не Порошенко!» ще й знижує потенці­ал його конкурентів.

Ось так, несподівано для самого себе, Путін вкупі зі своїми блюдолизами-пропагандистами опинився у ролі полум’яного агітатора за ненависного йому Петра Порошен­ка… Російська пропаганда вдавилася Україною.