Безнадійний сусід

З ким вестиме мову світ, коли прогнила імперія впаде?

Президент США Дональд Трамп в інтерв’ю телека­налові CBS News заявив, що Володимир Путін, ймо­вірно, причетний до політичних убивств та отруєнь. Вочевидь, таке одкровення Трампа шокувало Кремль. Прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков пояснив таку відповідь… «лінгвістичними особливостями». Мовляв, до цих мовних зворотів слід ставитися гнучко. «Іншої відповіді, зрозуміло, бути не могло, це відповідь президента США, — заявив прес-секретар президента Росії. — Ніяких прямих звинувачень президент США не озвучував. Та й будь-яких підкріплених хоча б якимись аргументами чи, тим більше, доказами зви­нувачень не може існувати стосовно президента Росії».

В епоху фейків та гібридної війни, яку Москва оголосила цивілізованому світу, мовні звороти мають чи не першоряд­не значення. Сама суть постправди полягає у нагромаджен­ні слів, припущень, версій, коментарів, аби поховати під «лінгвістичними особливостями» зерно істини. Коли правди немає, немає і довіри. А метою гібридних спецоперацій є, власне, нагнітання атмосфери недовіри — між людьми, гро­мадянами і державою, між країнами.

Російські пропагандистські канали є інструментами ни­щення довіри. І Україна, на жаль, опинилася на «передку» не тільки справжнього воєнного конфлікту, а й на лінії зіткнен­ня світоглядів. Ми найпершими потерпаємо від тотальної брехні північного сусіда і мусимо якось давати собі з цим раду.

Тиждень тому ми стали свідками «лінгвістичних особли­востей» у коментуванні російськими ЗМІ (та й окремими ві­тчизняними також) процесу надання автокефалії Українській церкві. З Москви волали не тільки про «зраду» Вселенського Патріарха, а й про те, що Томосу Україні не бачити, що най­послідовніший борець проти імперської церкви — Патріарх Філарет — й надалі залишається під анафемою, мовляв, її скасування можливе тільки після «доброї волі Кіріла».

Ще раніше, після ухвалення Верховною Радою звернен­ня до РНБОУ щодо діяльності телеканалів «112» і NewsOne, пропагандистські рупори почали стогін про переслідування в Україні свободи слова. А нещодавно з’явилася доповідь російських організацій — членів Міжнародного ПЕН-клубу — «Жорсткі утиски свободи слова у Росії 2012−2018 років». І що бачимо? Негайно на світ Божий витягують «Заяву Росій­ського ПЕН-центру», у якій, у кращих традиціях сталінської епохи, авторів доповіді названо «марґіналами», а Міжнарод­ний ПЕН-клуб (авторитетну організацію, яка об’єднувала і об’єднує інтелектуалів, письменників, лідерів громадської думки у всьому світі) звинуватили у спробі… «рейдерсько­го захоплення» Російського ПЕН-центру. Далі за текстом: «Ця грубо політизована доповідь навмисне вводить в оману світову громадськість, спотворює і оглуплює процеси, що відбуваються у Росії, невтомно декларуючи думку, явно під­казану політичними колами Заходу» (курсив наш. — Авт.). Знайомі до болю «лінгвістичні особливості», чи не правда?

Поза тим, на тому ж таки Заході учора Амери­канський ПЕН-центр подав до суду на президен­та США Дональда Трампа. Правозахисники звину­вачують його у використанні своїх повноважень для помсти журналістам та ЗМІ, які йому не до вподоби. Пра­возахисники назвали Трампа «ворогом свободи слова» і звинуватили в розпалюванні ненависті до журналістів. Путінський режим, обравши лінію агресії та ізоляції, агоні­зує. Кардинальний крок до української церковної незалеж­ності виб’є у кремлівських шахраїв найфундаментальніші постулати «русского мира» — вдавану спільність історії, пре­тензії на канонічні території. Не маючи належних аргумен­тів, Москва рве усі зв’язки — євхаристійне спілкування з Кон­стантинополем, участь у Раді Європи. Оглядачі жартують, що наступним кроком стане вихід з ООН. Жарти жартами — та все можливо.

Але паралельно з цими неуникними процесами розвива­ється й інший, не менш знаковий. Російські «ліберали» вияв­ляються банальними служками режиму, укотре підтверджу­ючи висновок Володимира Винниченка, що демократизм російського інтелігента завершується на українському пи­танні.

Коли бракує надуманих зовнішніх ворогів, у боротьбі з «внутрішніми ворогами народу» пригодовані режимом «ін­телектуали і митці» є чудовим інструментом. Знаний по­літолог Лілія Шевцова проаналізувала безупинний процес деградації людей, які у Росії завжди були «голосом совісті». Вона пише про «перетворення „лібералів“ в основну опору системи, а це робить важким формування порядку, засно­ваного на верховенстві права. „Ліберали“ компенсують руй­нівну активність силовиків і тому цінніші для влади».

Гібридна війна потребує гібридних лібералів. Ось тільки з ким вестиме мову світ, коли прогнила імперія впаде? Зда­ється, у Росії не залишилося притомних діячів, здатних не лише усвідомити глибину національної катастрофи, а й на­креслити бодай штрихами те, що чекає країну у майбутньо­му. А нам жити поруч з таким безнадійним сусідом…