Безнадійний сусід
З ким вестиме мову світ, коли прогнила імперія впаде?
Президент США Дональд Трамп в інтерв’ю телеканалові CBS News заявив, що Володимир Путін, ймовірно, причетний до політичних убивств та отруєнь. Вочевидь, таке одкровення Трампа шокувало Кремль. Прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков пояснив таку відповідь… «лінгвістичними особливостями». Мовляв, до цих мовних зворотів слід ставитися гнучко. «Іншої відповіді, зрозуміло, бути не могло, це відповідь президента США, — заявив прес-секретар президента Росії. — Ніяких прямих звинувачень президент США не озвучував. Та й будь-яких підкріплених хоча б якимись аргументами чи, тим більше, доказами звинувачень не може існувати стосовно президента Росії».
В епоху фейків та гібридної війни, яку Москва оголосила цивілізованому світу, мовні звороти мають чи не першорядне значення. Сама суть постправди полягає у нагромадженні слів, припущень, версій, коментарів, аби поховати під «лінгвістичними особливостями» зерно істини. Коли правди немає, немає і довіри. А метою гібридних спецоперацій є, власне, нагнітання атмосфери недовіри — між людьми, громадянами і державою, між країнами.
Російські пропагандистські канали є інструментами нищення довіри. І Україна, на жаль, опинилася на «передку» не тільки справжнього воєнного конфлікту, а й на лінії зіткнення світоглядів. Ми найпершими потерпаємо від тотальної брехні північного сусіда і мусимо якось давати собі з цим раду.
Тиждень тому ми стали свідками «лінгвістичних особливостей» у коментуванні російськими ЗМІ (та й окремими вітчизняними також) процесу надання автокефалії Українській церкві. З Москви волали не тільки про «зраду» Вселенського Патріарха, а й про те, що Томосу Україні не бачити, що найпослідовніший борець проти імперської церкви — Патріарх Філарет — й надалі залишається під анафемою, мовляв, її скасування можливе тільки після «доброї волі Кіріла».
Ще раніше, після ухвалення Верховною Радою звернення до РНБОУ щодо діяльності телеканалів «112» і NewsOne, пропагандистські рупори почали стогін про переслідування в Україні свободи слова. А нещодавно з’явилася доповідь російських організацій — членів Міжнародного ПЕН-клубу — «Жорсткі утиски свободи слова у Росії 2012−2018 років». І що бачимо? Негайно на світ Божий витягують «Заяву Російського ПЕН-центру», у якій, у кращих традиціях сталінської епохи, авторів доповіді названо «марґіналами», а Міжнародний ПЕН-клуб (авторитетну організацію, яка об’єднувала і об’єднує інтелектуалів, письменників, лідерів громадської думки у всьому світі) звинуватили у спробі… «рейдерського захоплення» Російського ПЕН-центру. Далі за текстом: «Ця грубо політизована доповідь навмисне вводить в оману світову громадськість, спотворює і оглуплює процеси, що відбуваються у Росії, невтомно декларуючи думку, явно підказану політичними колами Заходу» (курсив наш. — Авт.). Знайомі до болю «лінгвістичні особливості», чи не правда?
Поза тим, на тому ж таки Заході учора Американський ПЕН-центр подав до суду на президента США Дональда Трампа. Правозахисники звинувачують його у використанні своїх повноважень для помсти журналістам та ЗМІ, які йому не до вподоби. Правозахисники назвали Трампа «ворогом свободи слова» і звинуватили в розпалюванні ненависті до журналістів. Путінський режим, обравши лінію агресії та ізоляції, агонізує. Кардинальний крок до української церковної незалежності виб’є у кремлівських шахраїв найфундаментальніші постулати «русского мира» — вдавану спільність історії, претензії на канонічні території. Не маючи належних аргументів, Москва рве усі зв’язки — євхаристійне спілкування з Константинополем, участь у Раді Європи. Оглядачі жартують, що наступним кроком стане вихід з ООН. Жарти жартами — та все можливо.
Але паралельно з цими неуникними процесами розвивається й інший, не менш знаковий. Російські «ліберали» виявляються банальними служками режиму, укотре підтверджуючи висновок Володимира Винниченка, що демократизм російського інтелігента завершується на українському питанні.
Коли бракує надуманих зовнішніх ворогів, у боротьбі з «внутрішніми ворогами народу» пригодовані режимом «інтелектуали і митці» є чудовим інструментом. Знаний політолог Лілія Шевцова проаналізувала безупинний процес деградації людей, які у Росії завжди були «голосом совісті». Вона пише про «перетворення „лібералів“ в основну опору системи, а це робить важким формування порядку, заснованого на верховенстві права. „Ліберали“ компенсують руйнівну активність силовиків і тому цінніші для влади».
Гібридна війна потребує гібридних лібералів. Ось тільки з ким вестиме мову світ, коли прогнила імперія впаде? Здається, у Росії не залишилося притомних діячів, здатних не лише усвідомити глибину національної катастрофи, а й накреслити бодай штрихами те, що чекає країну у майбутньому. А нам жити поруч з таким безнадійним сусідом…