Передплата 2024 «Добре здоров’я»

Угорщина і Україна: хто виграє боротьбу за Закарпаття?

Недавно український інформаційний порядок денний підірвало опубліковане відео з церемонії отримання якимось громадянином України громадянства Угорщини в їх консульстві в Берегово (Закарпатська область). Те, про що всі знають давним-давно, набуло довгоочікувану публічність

«Клянуся вважати Угорщину своєю Батьківщиною. Буду вірним громадянином, захищати і служити Угорщині. Хай допоможе мені Бог», — тричі повторюють громадяни текст клятви на фоні угорського прапора на опублікованому відео.

Після гімну власники нових угорських паспортів отримують інструкції від угорських дипломатів. «Приховуйте від державних структур України факт отримання угорського громадянства», — закликає угорський дипломат.

Після появи цього відео українські політики, депутати і експерти навперебій стали закликати навести порядок. Переважно батогом. Звучать різні поради: від покарати місцеві українську владу, одержувачів паспортів до введення жорстких заходів до угорської сторони. Чи допоможе? Дуже сумнівно — інструментарій впливу Києва на рішення влади в Будапешті мізерний.

По-перше, місцева влада Закарпаття не зможе перешкодити мешканцям регіону отримання паспортів Угорщини — їх видачею займається угорське консульство, захищене дипломатичним імунітетом. Тим більше угорці не обмінюються з Україною інформацією про кількість претендентів на їх громадянство.

По-друге, Київ хоч і пригрозив вислати угорського консула, але ж саме консульство і далі продовжить роботу. Хоча може і «пригальмує» на деякий час, поки не вляжеться скандал. Закрити консульство взагалі? Значить породити ще більший скандал — угорці «дзеркально» обов'язково закриють щось і Україні. При цьому жителі Закарпаття їздитимуть за паспортами в інші місця.

По-третє, будь-які репресивні заходи держави щодо безпосередньо громадян України через подвійне громадянство стануть величезною помилкою: процес не зупинять, але можуть призвести до ще більших негативних наслідків.

Так що питання з видачею паспортів — існує давно і буде ще дуже надовго. Підтвердження тому — Будапешт замість «гасіння» конфлікту пішов на підвищення його градуса: глава МЗС Петер Сіярто вважає все, що відбувалось на відео, законним і відповідно до міжнародних норм. При цьому він звинуватив українську сторону в використанні «антиугорських настроїв в суспільстві» у виборчій кампанії і пообіцяв (в черговий раз) сповільнювати євроінтеграцію України через цей конфлікт. Нагадаємо, раніше кабінет Віктора Орбана блокував засідання комісії Україна-НАТО.

Таким чином, отримано чергове підтвердження того, що офіційна влада Угорщини зловживає членством своєї країни і в НАТО, і в ЄС. Мало того, своєю неконструктивною поведінкою вони збираються втягнути в свій конфлікт з Україною той же ЄС і НАТО. А Кремль, з яким уряд Віктора Орбана веде бізнес всупереч рішенням Євросоюзу, буде тільки вдячний.

Що робить Угорщина на Закарпатті

Вся сучасна політика Угорщини (на пару з Росією) до України спрямована на максимальну розкачку ситуації в Закарпатті, створення критичної маси лояльного Будапешту населення в прикордонному з нею регіоні, а також створення у населення регіону максимальної неприязні до центральної влади в Києві. Якщо Будапешт працює з угорцями (переважно в Берегівському та Виноградівському районах), то Москва допомагає інформаційно, організаційно і матеріально русинам.

І видача угорських паспортів українцям, про що говорилося вище, не єдина проблема. Офіційна влада Угорщини використовує недопрацювання української сторони, підігріваючи зростання сепаратистських настроїв на Закарпатті. Орбан робить ставку на «м'яку силу» — на фактичний підкуп населення Закарпаття.

Також на Закарпатті активно діють програми кредитування малого бізнесу, освіта виключно угорською мовою, фінансується будівництво інфраструктури (наприклад, на будівництво об'їзної дороги навколо Мукачево виділено 50 млн доларів), об'єктів соціального призначення (школи, лікарні і тп). Цікавий факт: для вирішення проблеми з очищенням води, коли виникли проблеми з поставками хлору, губернатор Закарпаття Геннадій Москаль звертався не до Києва, а до угорської сторони.

Для кращої координації цих розрізнених програм, упорядкування та інтенсифікації вкладень Будапешта в українську територію Будапешт навіть призначив «уповноваженого міністра, відповідального за розвиток Закарпатської області». Такі дії можна сміливо назвати недружніми — адже до сфери компетенції угорського уповноваженого віднесено частину суверенної території України. І хоча після протестів Києва і, зокрема, обіцянки заблокувати призначення нового посла в Україну, глава МЗС Угорщини пішов на поступки, пообіцявши посаду перейменувати, сама проблема нікуди не зникла (та й підтвердження від Орбана про перейменування ще не отримано).

Тим більше, що в Києві пам'ятають непослідовність заяв угорського керівництва — на зустрічі в Ужгороді глави МЗС України Павло Клімкін та Угорщини Петер Сиярто домовлялися про одне, але потім на саміті НАТО Угорщина все одно заблокувала засідання НАТО-Україна. Звичайно, українська сторона разом з керівництвом Альянсу викрутилися з положення, провівши це засідання разом з Грузією (ось де справжнє партнерство) — але осад, як то кажуть, залишився. Тому ілюзій ні у кого в Києві щодо поведінки угорського керівництва немає.

І все це відбувається на тлі скандальних заяв Віктора Орбана про те, що він не вірить «в реалістичність прагнень українців приєднатися до ЄС або НАТО», а також що заблокує Києву європейську та євроатлантичну інтеграцію.

Навіщо це Угорщині?

У зв'язку з капіталовкладеннями в українську територію виникає закономірне питання: а навіщо угорській владі в Будапешті так витрачатися на український регіон?

Перше, що спадає на думку — це вибори. Правлячій партії Орбана підтримка угорської діаспори приносить популярність в очах населення Закарпаття та патріотичної частини самої Угорщини, що виражається в 2−3 додаткових мандатах для його політсили від всіх закордонних угорців.

Друга, більш важлива причина — економічна підтримка українського регіону потрібна Будапешту, щоб хоч якось утримати етнічних угорців на Закарпатті: закарпатці з угорськими паспортами масово мігрують до Європи на навчання або роботу. А скорочення кількості етнічних угорців (і не тільки в Закарпатській області України, а й в інших країнах Європи) ставить під сумнів подальше обгрунтування претензій Будапешта. Тільки за останній рік керівництво Угорщини кілька разів, на різних рівнях, підтвердило намір боротися за збереження угорського впливу.

«Виживання угорців, які проживають за кордоном, залежить від того, чи зможуть вони досягти успіху, рухаючись в напрямку досягнення автономії», — заявив віце-прем'єр Угорщини Жолт Шем'єн.

Колишній посол Угорщини в Україні Ерно Кешкень продовжуючи лінію керівництва заявив, що в автономії, мовляв, нічого поганого немає. «Ми вважаємо, що нічого поганого в автономії немає. В Європейському Союзі дуже багато практичних прикладів … «, — сказав він. Правда, не пояснив, що прикладів таких багато тому, що всі ці країни є членами Євросоюзу. Україну ж той же Будапешт бачити в ЄС поки не хоче. І навіть обіцяє всіляко перешкоджати цьому.

А ще Кешкень нагадав, що в грудні 1991 року, коли проходило голосування про незалежність України, одночасно пройшло голосування про автономію Закарпаття і автономію Берегівського району. «Більшість у країні підтримало незалежність. Тоді ж 78% жителів Закарпаття підтримали автономію для області, а 82% - для Берегівського району», — заявив посол.

Тому третя причина інтересу Будапешта до українського Закарпаття — фантомні імперські болі кабінету Віктора Орбана, туга за «великою Угорщиною». За такою ж схемою Орбан пересварився і з іншими сусідніми країнами, де компактно проживають угорці — в першу чергу Румунією і Словаччиною.

Загрібати жар чужими руками

Відразу варто підкреслити: аналогія з російською агресією в Криму і на Донбасі щодо Закарпаття недоречна — зовсім інші умови і п отенціал країн. Тому військова авантюра Угорщини до України ні зараз, ні в найближчому майбутньому навряд чи можлива.

По-перше, досить хоча б подивитися на карту, порівнявши на розміри обох країн.

По-друге, для ймовірного нападу на Україну Орбану явно не вистачить наступальних можливостей угорської армії.

По-третє, будь-яку військову авантюру Будапешту не дозволять почати міжнародні партнери Угорщини по НАТО, членом якої вона є (хоча членством якої і зловживає). А як вміють в Будапешті слухатися Вашингтон ми недавно спостерігали перед самітом НАТО в Брюсселі.

Крім того, реакція НАТО і ЄС на пряму агресію проти України буде вкрай неприємна і шкідлива для Будапешта, куди більш уразливого в цьому плані, ніж Москва.

Хоча і появи угорських збройних формувань безпосередньо біля кордону з Україною повністю виключати теж не варто. Як мінімум тому, що одного разу Орбан вже зондував можливості такого сценарію, доручивши своєму міноборони проаналізувати варіанти дій силових структур Угорщини для захисту угорської діаспори на українській території. Правда, отримав невтішну відповідь від військових: у Угорщині не вистачить для цього ні власних військових ресурсів, ні міжнародної підтримки, а наслідки для офіційного Будапешта можуть бути плачевними. Єдине, що представлялось можливим — так це організація в Угорщині пунктів прийому біженців з України, «які постраждали від антиугорських акцій центральної влади». Такий варіант відпрацьовувався Угорщиною в момент активної фази Революції Гідності 2013−2014 рр.

Але передувати такому кроку повинні серйозні структурні потрясіння в Україні: відторгнення Росією інших українських територій або масові акції протесту.

До слова, і в 2014 році деякі угорські політики не по-партнерськи повели себе по відношенню до України, закликаючи етнічних угорців-громадян України не захищати країну від російської агресії в зоні АТО.

Але жоден з цих сценаріїв зараз нереальний — Українська держава набагато сильніша і стійкіша, ніж в 2014 році. Тому єдина надія Будапешта — домогтися автономії угорців Закарпаття в ході внутрішньоукраїнських політичних процесів. А саме — після перетворення України з унітарної держави у федерацію / конфедерацію.

Союзником Угорщини в цьому питанні давно виступає Росія, яка давно (і не без успіху) прагне таким чином розколоти Україну.

«…Ми розуміємо, що, після того як ми вивели з внутрішньоукраїнського контексту Крим, вивести ще і Донецьк з Луганськом означає позбавити союзників ту частину проросійськи налаштованих росіян і українців, які залишаються на іншій стороні України.

Ми в даному випадку виходили з того, що Донецьк і Луганськ потрібно повернути в загальне політичне поле з Україною, але на гідних умовах. Тобто без розправ, без зведення рахунків, з особливим статусом — як елемент федерації або конфедерації. І саме повернення в цьому статусі Донецька і Луганська стане каталізатором ланцюгової реакції федералізації України. А федеральна Україна — це те, на чому серце повинно заспокоїтися", — пояснив у вересні 2018 депутат Держдуми Костянтин Затулін нинішню тактику Москви щодо України.

Таким чином, каталізатором розколу країни за російським сценарієм має стати отримання особливого статусу «ЛДНР» в складі України. А домігшись «особливого статусу» для своїх «підшефних» на Донбасі, Кремль таким прикладом запустить «парад суверенітетів» в Україні — стимулюючи і інші регіони вимагати від Києва аналогічного статусу. І Будапешт буде першим, хто зажадає автономію для угорців Закарпаття.

Тому у Орбана дуже розраховують, що у Москви вийде реалізувати задумане по відношенню до України — адже загрібати жар чужими руками безпечніше.

Неможливе можливо

Чи так вже й неможливий цей сценарій? В жодному разі. Таке «вікно можливостей» угорцям і росіянам відкривають вибори в Україні 2019 року — спочатку президентські, а потім парламентські.

Уже зараз в українському політикумі з'явилося багато бажаючих досягти з Росією «компромісу» або «миру за всяку ціну». І якщо цей новий президент України (та ще при підтримці нової коаліції в парламенті) підуть на домовленості з Кремлем про повернення Україні окупованих ОРДЛО — за умови надання їм окремого статусу, то по суті це і стане запуском федералізації/конфедеризації України.

В ідеалі Орбан мріє добитися автономії для угорців Закарпаття до 2020 року — коли буде відзначатися 100-річчя Тріанонського договору (1920 рік), який втілює розпад Австро-Угорської імперії. Нинішній же прем'єр-міністр Угорщини хоче увійти в історію країни як «батько всіх угорців» і «збирач угорських земель».

Що при цьому робити Україні?

При очевидній наявності зовнішнього втручання в справи України на Закарпатті (про що йшлося вище), не варто закривати очі і на брак уваги до регіону з боку Києва, що в свою чергу «підгодовує» сепаратистські настрої.

«Така ситуація підігріває невдоволення центральною владою і зростання сепаратистських настроїв серед населення — адміністративні прорахунки Києва фактично створили на Закарпатті загрозу національній безпеці», — заявив мер Львова, лідер партії «Самопоміч» Андрій Садовий у своєму листі президенту України.

Вихід з цієї ситуації тільки один: Києву необхідно вжити системних кроків, щоб провести «українізацію Закарпаття»: ліквідувати транспортний, мовний та інший відрив Закарпаття від «великої України».

Треба виходити з простої істини, що угорське громадянство (як і польське чи румунське) і матеріальну допомогу Угорщини жителі Закарпаття беруть не через ненависть до України або через несподівану любов до нової угорської імперії Орбана. Угорцями стають для елементарної зручності і побутового комфорту — з паспортом країни ЄС умови навчання набагато кращі, а зарплати вище, ніж у звичайних «заробітчан».

Тому ситуація з видачею паспортів не вирішиться в найближчому майбутньому. Для цього потрібно або рішення самого Будапешта (що вкрай сумнівно, враховуючи настрій кабінету Віктора Орбана), або відсутність необхідності в отриманні європейського паспорта українцями (а це можливо коли громадянство України буде котуватися точно так само як європейське — в разі повноправного членства в Євросоюзі).

А значить, щоб Україні не втратити Закарпаття потрібно зосередитися на інших речах.

Зокрема, кожне міністерство і відомство української влади — від Мінтрансу і Міносвіти, від міноборони до спецслужб і поліції повинні розробити і почати реалізовувати свої пропозиції щодо посилення зв'язків з регіонами України.

В першу чергу це стосується сучасної транспортної інфраструктури, яка б щільно включала віддалену область в загальну логістику всієї країни. «Після тимчасової втрати Криму цей регіон міг би стати альтернативною здравницею України. Але жителям Харкова чи Києва зручніше дістатися до Хургади або Мальорки, ніж до термалів Берегово або гірськолижних підйомників Кострино», — йдеться в згаданому вище зверненні Садового.

Так що відсутність між Закарпаттям та Україною нормального транспортного сполучення — одна з головних проблем.

По-перше, регулярних авіарейсів до Ужгорода досі немає — через розташування аеропорту літаки повинні залітати в повітряний простір Словаччини, тому Києву необхідно домовитися з сусідами.

По-друге, єдина міжнародна автомагістраль М06, що зв'язує Україну з Закарпаттям і Південно-Східною Європою, не витримує навантажень і стоїть переважно в пробках. А ще три дороги, що ведуть через перевали, в жалюгідному стані.

По-третє, після відкриття в цьому році Бескидського тунелю Закарпаття чекало запуск поїздів «Інтерсіті», які частково послабили б логістичну напругу в регіоні. Але до сих пір цього не відбулося і тривалість поїздки поїздом з Ужгорода до Києва складає більше 12 годин.

Справедливості заради говорити, що нічого не робиться, теж не можна.

«Укрзалізниця» вже провела експериментальну поїздку швидкісного поїзда «Тарпан» зі Львова до Ужгорода. «Тестова поїздка проводилася з метою визначення можливості курсування нового поїзда Київ-Львів-Мукачево-Ужгород, підтвердження динамічних характеристик рухомого складу і визначення максимальних швидкостей руху», — наголошується в повідомленні Укрзалізниці.

Що стосується аеропорту, то міністр інфраструктури Володимир Омелян обіцяє виконати доручення президента і запустити повноцінне авіасполучення з Закарпаттям до кінця 2018 року. Останні юридичні перешкоди для цього практично ліквідовані: 10 липня у французькому Страсбурзі «Украерорух» підписав з Європейським агентством з безпеки польотів (EASA) контракт на сертифікацію відповідно до норм Європейського Союзу. Ця сертифікація дасть право «Украероруху» бути провайдером аеронавігаційних послуг в тій частині повітряного простору Словаччини, яка використовується під час злетів і посадок літаків на аеродром Ужгорода.

«Питання відновлення повноцінної роботи аеропорту» Ужгород «є пріоритетним», — стверджує міністр.

Максимально швидко слід закрити питання, що викликало такий відчайдушний опір Орбана — «Закон про освіту». Цей документ повинен вирвати молодих українців угорського походження з «мовного гетто», коли їх можливості вчитися і працювати в Україні сильно обмежені. А для цього потрібно потурбуватися і про викладацькі кадри, і підручники та інші програми, матеріально стимулюючи викладання української мови.

До слова, попередній угорський посол вже обійшов майже всі політичні партії Верховної Ради з проханням скасувати невигідний їм закон, але отримав відмову. Яким буде наступний склад Ради невідомо, тому закінчити реформу освіти повинні ще нинішні депутати.

Потрібні і стимули вивчати українську мову: надбавки до зарплати для викладачів, стажування, обміни і тп. А також програми підтримки українців в Закарпатті.

Зовсім не зайвим буде і посилення силового присутності України, особливо в місцях компактного проживання угорців. Великих військових частин може вже і не потрібно, але ось кілька посилених підрозділів Національної гвардії зайвими не будуть. Офіційні особи в Будапешті повинні чітко розуміти, що в разі штучного стимулювання заворушень відсіч буде негайною і рішучою. А для місцевого населення розгортання військових підрозділів означає гарантію безпеки і появу нових робочих місць.

В кінцевому підсумку закарпатці повинні перестати відчувати себе як в гетто — мовному, побутовому або транспортному. Тоді і в абсолютної більшості жителів регіону авантюрна політика кабінету Орбана не знайде відгуку.

До слова, подібні кроки підходять і до інших прикордонних регіонів України: Закарпаття не єдиний регіон з подібними проблемами. Їх рятує поки тільки те, що керівництво сусідніх країн більш адекватне, ніж угорське. А от чи надовго?

Про автора: Ігор Соловей, керівник міжнародного відділу Lb.ua

Джерело

Схожі новини