Передплата 2024 «Добрий господар»

Перше враження — оманливе

…А ми з пасажирами думали: великий старий романтик!

Душний червневий ранок. Припікає сонце, натякаючи, що скоро небеса розродяться зливою. Сподіваюся, що встигну втекти від неї і терпляче виглядаю автобуса на зупинці. Метрів за десять від мене — екзотичний дядько. Своїм виглядом і поведінкою привертає до себе увагу таких же очікувальників, як я.

У дядька пишні, наче у Кобзаря, вуса, великі старомодні окуляри, ріденька, як у китайського мудреця, борідка, яскрава червона маринарка, жовтий молодіжний кашкет. Не стильно, але хай там. Напевно, не з тутешніх. Мабуть, колишній вчитель. Або колгоспний бухгалтер. А може, дивак-краєзнавець, що мандрує у пошуку пригод.

Дядько не нудиться, бо має заняття — читає книжечку. Невеличка, як дитячий електронний планшет. Може, то кишенькова Біблія. Може, компактний порадник садівника-городника. А може, якась «захалявна книжечка», які для зручності читання в дорозі випускали у давнину малим форматом.

«Мудрець» уважно переглядає кожну сторінку. Іноді листає їх назад. Напевно, хоче завчити якусь фразу, запам’ятати розумну думку, думаю. Окуляри сповзають на кінчик носа, додаючи цій постаті театральності. Через кілька хвилин дядько зі своїм чтивом відступив кілька метрів у парк, під тополі. Ага, думаю, і тебе, чоловіче, спека дістала! Став під дерево, а книжку не випускає з рук. Слинить пальці і шелепає листками туди-сюди. Не зважає навіть на джмеля, який крутиться біля його фізіономії. Бібліоман! — про себе мовлю я.

Автобуса нема та й нема. Дивлюсь, а мої сусіди-студенти на зупинці раптом б’ють себе по чолі і показують пальцем кудись за спину. Душаться від сміху. Обертаюся: наш «бібліоман» там же, де стояв, — згорбився і, не соромлячись нікого, «підливає» тополю. Ще й сопе від задоволення. А у другій руці тримає свою «захалявну книжечку». Справляє нужду і читає.

Студенти свиснули — і «мудрець» спохопився. З голосним звуком затягнув «блискавку» у ширіньці. І, ніби нічого не сталося, присунув до нас. Дочікуватися попутного транспорту.

Далі читає. Відійшов від нього на інший фланг пасажирського натовпу. Але краєм ока вирішив глянути: що ж то його так заполонило? Ні, не Святе письмо. Не поезія, не кримінал. Трудова книжка! Стара, потріпана, засмальцьована, з розмитим чорнилом. Напевно, віз в якусь установу до Львова, щоб оформити по ній пенсію. Стояв біля нас і підраховував свій стаж. По кілька разів. Щоб не помилитися. Щоб потім не втратити жодної гривні. А ми з пасажирами думали: великий старий романтик!

Треба ж отак зганьбитися!

Схожі новини