Автобусне «ток-шоу» про безплатний жом на колишніх виборах

Маршрутний автобус на довгі дистанції — своєрідна пересувна студія, де кожного рейсу відбуваються спонтанні «ток-шоу». Упродовж двох годин пасажири можуть обговорити все на світі. Погоду, «яка нині така нездала, як ніколи», ціни, які «неначе звар’ювали перед святами». «Злодіїв, які вирізають ліси» та інші кримінальні пригоди місцевого та глобального значення («ой, що то робиться!»). А ще перемивають кісточки знайомим женихам і відданицям, героям турецьких любовних серіалів, «через які довго не можуть заснути». Та найгостріші дискусії у транспорті — про політику.

На вихідні їхав у переповненому «Еталоні» у напрямку Тернополя, і через «вільний мікрофон» дізнався все, що думає народ про своїх небожителів. Про те, що депутати — від найменшого села до Києва — продажні, переймаються лише тим, як набити свою кишеню. Що ті, хто найфайніше говорить, — «найбільші брехлії».

Що на нових виборах підтримувати треба тих, хто «за Україну — на ділі, а не на папері». Що цього разу не будуть голосувати за тих, хто показушно одягатиме вишиванки, ходитиме на Служби Божі, смиренно складаючи руки на грудях. Як і за «перемальованих путінців».

Про них оповідала 70-річна пані Настя, як дізнався пізніше, колишня колгоспна доярка. У своєму селі вона — найперша активістка. Організувала людей на ремонт церкви, будівництво каплички, прибирання цвинтаря, збирала кошти для хворих дітей і воїнів, що воюють на Донбасі. До неї вечорами сходяться сусіди-пенсіонери, аби побалакати «про Україну» і про те, «через кого держава так поволеньки піднімається на ноги».

Моє місце в автобусі — якраз за спиною пані Насті, тож чую весь її «політичний лікбез». Він адресований бабці-ровесниці, яка перед святами поспішає провідати в обласному центрі онуків.

— На позаминулих виборах, коли переміг Янукович, багато Україні зашкодили перекінчики, — каже своїй супутниці пані Настя. — У моєму селі було кілька таких: колишній голова колгоспу, який розбазарив мільйонне хазяйство; стара вчителька, яка при комуністах, будучи піонервожатою, дітей виганяла з церкви; їхній ідейний товариш — алкоголік-парторг, та ще троє «інтелігентів» з цієї компанії.

Районні «регіонали» дали їм рознарядку: село має забезпечити 50 голосів за «Янека». Щоб результат було гарантовано, колишньому нашому голові вділили авансом двісті доларів, парторгу і вчительці із цукрозаводу завезли по дві машини жому, а інженеру пообіцяли, що узаконять його самовільно побудовану хату.

— Парторг з головою, — вповідає пані Настя, — обійшли всю свою родину — клянчили проголосувати за «надійного чоловіка», бо «помаранчеві», мовляв, пробрехалися. За пляшку розведеного спирту колишня вчителька опрацювала трьох знайомих «синяків». Ті обіцяли проголосувати «як треба», але за однієї умови: що після голосування дасть їм похмелитися. Колишній інженер заручився підтримкою колись підлеглого токаря — клявся дати комплект свердл (напевно, вкрадених у майстерні). Згодом «по п’янці» голова хвалився дружині, що, за його підрахунками, «село має дати не менше 60 голосів за Віктора Федоровича». Тішився, бо пообіцяли: перевиконаєте план — буде вам премія!

Сталося інакше. Наше село дало 12 голосів за «Янека». Наступного дня до міста викликали колишніх голову і парторга, які «з горя» понапивалися. У першого з матюками забрали 200 долярів. Другому наказали через 10 хвилин заплатити за дармовий жом, бо «поставлять на лічильник». А коли «штрафники» виходили з офісу, якісь пацани у масках так потовкли обох патиками-макогонами, що ті ледве добралися додому. Колишнього голову його дружина попід руки довела до хати. Йшов і стогнав, тримаючись за ребра.

А парторга його сини з двору занесли до ліжка на ковдрі. Сам іти не міг — всі ноги і руки були синіми від побоїв. Скаржитися нікуди не ходили. Боялися, що буде ще гірше. Через три тижні покалічений голова помер. Родина казала: від запалення. Але всі у селі знали, що легені йому відбили.

— Ще за три місяці, — згадує далі колишні сільські пригоди пані Настя, — понесли на цвинтар і його спільника, колишнього парторга. Так і не вичухався після «розмови» у районі. На похорон прийшли лише фаміліянти, решта не захотіла проводжати в останню дорогу колишнього начальника. «Треба було не продавати Україну! — говорили поміж собою односельці. — Безплатний жом виліз йому боком…».

Політично активна екс-доярка ще добрі півгодини роз’яснювала своїй сусідці в автобусі тонкощі великої української політики. Повідомила, що люди в її селі будуть визначатися з голосуванням лише тижнів за два перед виборами. Запевнила: перш ніж ставити «галочку», добре подумають. Щоб свої ми руками не пустити до влади якогось пройдисвіта-балабола.

Слухаю пані Настю і думаю: у селі цієї жіночки, мабуть, більше ніхто не купиться на безплатний жом…