Формула зцілення

Після нинішньої Літургії

«Поможи, якщо можеш», — попросив батько безнадійно хворої дитини.

Той, кого попросив, міг за хвилину вдовольнити його прохання. Але цього не зробив. Він мав для нього щось інше — більше, ніж потрібно для уздоровлення тіла. Він сказав:

«Якщо можеш, повір».

Як просто: ти запитав, чи готовий я дати, — я запитав, чи готовий ти взяти. Здавалося б, звичайні слова. Але ні. Це код, який міняє формулу крові. Структуру мозку. Об’єм серця.

Нещасний батько готовий на все. Його душа готова повірити. Але в душі немає віри. Бо звідки їй узятися в сутінках страху, відчаю й забобонів?! Заціпенів у розпачі. А Той, кого він просив, нікуди не йде. Він чекає, забувши про тих, хто з Ним, хто вірить.

І раптом чоловік у скрусі останнього відчаю каже:

«Поможи моєму невірству».

І тоді, тільки тоді — стається Чудо. Ні, не зцілення хлопця — це само собою. Головне Чудо стається з батьком: з цього моменту він перестає очікувати чудес, бо вони вже з ним, у ньому.

Мудрець Андрій Ворон радив саме цю коротку молитву тим, хто не знав, як, коли і скільки молитися.

«Поможи моєму невірству». Господу не так уже й багато потрібно слів. Власне, молитва це не слова, не прохання. Молитва — це прийняття Духа. А Він уже знає, що далі робити.

Атеїсти, правда, назвуть це по-іншому — натхнення. Та Бог з ними…

«Збирання попілинок».

Останні записи автора