У прес-центрі кинули слухавку…

На місці цього коментаря мало бути інтерв'ю з першим заступником міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньопереміщених осіб Юсуфом Куркчі.

Щоб домовитися про розмову, у понеділок зранку зателефонувала пану Куркчі на мобільний. Він на дзвінок відгукнувся, чим була приємно здивована (звичніша реакція для чиновників — «звертайтеся у прес-службу»). Коротко озвучила тематику інтерв'ю. У відповідь: «Не хочу вас образити, але це все вже писано-переписано».

Було дивно почути таке від людини, яка не лише при посаді у профільному міністерстві (про діяльність якого широко відомо хіба що у вузьких колах), а й є представником кримськотатарського народу. Та хай тисячу разів писано-переписано, казано-переказано, про проблеми, пов’язані з окупацією Криму, потрібно мільйон разів говорити. Чи у міністерстві нічого сказати?

— Надішліть мені питання електронною поштою, тоді будемо вирішувати.

Надіслала. По обіді наступного дня телефоную пану Куркчі - дізнатися, буде інтерв'ю чи ні.

— З вами мала зв’язатися пресслужба.

— Ніхто не зв’язувався.

— Розберуся, вам зателефонують.

Через 45 хвилин зателефонувала завідувач Сектору взаємодії зі ЗМІ та громадськістю Юлія Сурмак. Почала здалеку: серед надісланих запитань є, мовляв, такі, відповідаючи на які «не хотілося б ставити заступника міністра в опозицію».

Прошу уточнити, про що йдеться.

— Ось ви запитуєте: «Чи вдалося удосконалити систему і механізми допомоги вимушеним переселенцям, на які було чимало нарікань? Чи достатньо коштів виділяється?». Якщо йдеться про виплати — це компетенція Мінсоцполітики, — каже пані Сурмак.

— То хай замміністра так і скаже. При чому тут опозиція? Зрештою, є й інші проблеми, до розв’язання яких мало б бути дотичне ваше міністерство: створення центрів надання адмінпослуг ближче до адмінкордону, налагодження легальних транспортних перевезень до контрольних пунктів в'їзду/виїзду…

Далі у запитанні про російські вибори у Криму пані Сурмак зачепилася за фразу про попередження для кримчан, які працюватимуть у виборчкомах.

— Як це можна коментувати? — каже.

— І що робити людям у Криму?

— Не можу підставляти Юсуфа Ібрагімовича такими запитаннями. У нас є експерти у міністерстві, треба з ними порадитися. Зателефоную вам через годину.

— Ще можу зачекати. Але давайте домовимося так: через годину ви дасте мені чітку відповідь — можу розраховувати на інтерв'ю чи ні.

Та не дослухавши мене до кінця, пані Сурмак випалила: «Давайте ви не будете ставити нам умови! Ми і так вам на поступки йдемо». І кинула слухавку.

Ні через годину, ні через півтори дзвінка я так і не дочекалася. Щоб нарешті розставити крапки над «і», надіслала «есемес» пану Куркчі: «Наскільки зрозуміла, інтерв'ю не буде, оскільки вас «не хочуть підставляти моїми запитаннями». У відповідь отримала повідомлення: «Маячня».

Через дві хвилини зателефонувала пані Сурмак: заступник міністра, мовляв, готовий поспілкуватися зі мною, але у четвер-п'ятницю.

Оскільки матеріал був запланований на тижневик, від міністерської «поступки» відмовилася. Та й, чесно кажучи, спілкуватися після таких переговорів більше не хотілося.