«Ми не в готелі, де я вам знайду чисту постіль? Лягайте на цю!»

До кінця року 70% постільної білизни мають замінити новими комплектами. Пообіцяли і нові туалети та кондиціонери. І поки українці тішились з новини, я йшла вагоном до провідниці з брудним простирадлом та посірілою наволочкою.

Днями поверталась до Львова зі столиці з відрядження. Зайняла своє місце у купе. Моїми сусідами виявились дві приємні пані та старший чоловік. Оскільки година пізня — почали готуватися до сну ще до відправлення потяга. Чоловік вийшов з купе, щоб ми могли собі постелити та перевдягнутися.

Розірвавши пакет з постільною білизною, відчула запах сирості та… старості. Те саме чекало і  моїх сусідів. Постіль була сірого кольору з жовтими плямами. Запах неприємний. Мої сусідки, вочевидь, не надали цьому значення, застелили постіль та повлягалися  відпочивати. Те саме зробив і чоловік. «На годиннику вже опівніч, вставати о 4-й ранку. Не маю сил сваритися. Я вже звикла до такого «сервісу» «Укрзалізниці», бо часто їжджу цим поїздом», - буркнула одна з жіночок, накрившись запиленим коциком.

Лягати на таку постіль я не наважилась. Вартість комплекту постільної білизни у вагонах плацкартного або купейного типу  - 15 грн. І надавати її мають у чистому вигляді.

Тільки потяг рушив, я пішла до провідниці. Старша пані, яка назвалася Галиною, відреагувала передбачливо: «Дівчинко, ми не в готелі, де я вам знайду чисту постіль? Лягайте на цю!» - відповіла і продовжила готувати пасажирам чай, навіть не  глянувши на мою постіль. Та, побачивши у моїх руках посвідчення журналіста «Високого Замку», стала більш привітною. «Нам видають певну кількість комплектів на вагон. Усе пораховано. Ви не перша, хто скаржиться на плями і сирість. За один рейс до мене підходять 3-4 пасажири. Розумієте, усі комплекти старі, а пасажири не завжди охайні. Крім того, постіль часто не встигає висохнути, тому і запаковують її трохи вогкою», -  відповіла пані Галина. Кажу, що спати на такому ганчір’ї не збираюся, піду до начальника потяга і напишу скаргу. Почувши це, провідниця пообіцяла знайти ще один комплект білизни та принести мені у купе.

Повернувшись на своє місце, одна зі сусідок радить: «Ви б лягали спати, воно вам треба - сваритися?». Пояснюю, що я заплатила за цю постіль і хочу спати на чистому. За кілька хвилин у купе стукає провідниця і простягає мені пакет з постіллю. «Сподіваюсь, ця чистіша, принесла зі спального вагона. Вона там дорожче коштує, має бути якіснішою», - вибачається провідниця Галина.

Моя перемога над «Укрзалізницею» втішила старшого чоловіка: «От молодь, молодець! Не байдужа. А ми не навчені боротися за свої права...» - зі сумом зауважив і опустив очі в книгу.

Вранці прокинулась від звичного: «Встаємо,  постіль здаємо!». Провідниця, заглядаючи у кожне купе, нагадувала, щоб пасажири зібрали постіль.  Я попередила своїх сусідів, що постіль кудись нести і здавати  вони не зобов’язані. Це входить у посадові обов’язки провідника. «Часто цей обов’язок провідники намагаються перекласти на пасажирів, які не знають своїх прав. Не бійтеся відмовити провідникові. Нагадайте текст постанови №252 Кабінету Міністрів України від 19 березня 1997 року. У 63-му пункті цієї постанови йдеться: «…Доставка постільних речей на спальне  місце пасажира і збирання її за 30 хвилин до прибуття  пасажира до місця призначення є обов’язком провідника вагона», - пояснюю.

Однак до моїх порад сусіди не дослухались, і усі троє смиренно  зібрали свою сіру, але вже підсохлу за ніч постіль…

Фото автора