Передплата 2024 «Добрий господар»

Та гречка, що на чотирнадцяти нитках

Про речі, які зберігають як найдорожчу реліквію

Усе те, що шила, вишивала, гаптувала наша бабуся Анеля, бережемо в родині як найцінніший скарб. На ті скатертини, рушники та сорочки надивитися годі.

Часом думаєш: що ж то за техніка? А воно переважно — поєднання різних технік, скажімо, дрібний, як макове зерня, хрестик із мережками. Особливо цікаво роздивлятися те, що тримаєш у руках, одночасно з малюнками, схемами та фото з книжок про старовинний народний одяг та предмети побуту. Намагаюсь визначити за книжкою “Український стрій” М. Білана і Г. Стельмащук тип вишивки, тип мережки, бо тут вміщено взірці й опис технології. Гортаю сторінки розділу “Покуття”. Знайомі картинки…

Сучасні жінки, що вряди-годи тримають голку в руках, без цих підказок ніколи б не зрозуміли, “як це зроблено”. За великого бажання можна було б повторити, принаймні спробувати, однак із великою працею та неабияким терпінням. Але навряд чи вдалися б нам ті так звані “витягувані подвійні верхоплути” та “гречка на чотирнадцяти нитках піткання”... Вища математика для сучасниць! У руках мам наших батьків (нас тоді ще могло й не бути) мережки ставали слухняними й поступливими...

Добре пам’ятаю те давнє весілля, хоча була ще геть малою. Весілля за усіма народними традиціями. Відбувалося воно в селі Отинія Коломийського району на Івано-Франківщині.

Весільний вінок молодої — два ряди з’єднаних між собою вовняних валиків такого кольору, як фарбовані цибулевим лушпинням великодні крашанки. Маківка рясно закладена яскравими кутасами, на потилиці кілька довгих світлих стрічок. На грудях коралі з дукачами...

У часи мого дитинства ще можна було побачити на селянах предмети одягу, які зараз стали родинними реліквіями у шафах та експонатами в музеях.

Бабуся вдягала кілька спідниць: спідню білу, тоді дві верхні, і завжди була у хустці, навіть вдома. Дід носив чоботи, пам’ятаю його у чоботах взимку й влітку, знімав їх ввечері за допомогою рогачки на підлозі: п’ятою впирався в дерев’яну петлю, другою ногою наступав на край рогачки — й чобіт слухняно зіслизав з ноги, розпускаючи за собою онучу…

 Що ближче роздивляєшся ті вишиванки, то більше захоплюєшся майстерністю наших бабусь.
Що ближче роздивляєшся ті вишиванки, то більше захоплюєшся майстерністю наших бабусь.

Нині часом одягаю бабині вишиті сорочки, одна з них - з льону, інша з коноплі. Не схожі одна на одну ані кроєм, ані вишивкою, ані кольорами. Кожна особлива. Бабуся, тоді ще “в дівках”, сама їх шила, сама вишивала. Понад вісімдесят років минуло: тканина міцна, кольори свіжі. А вдягнеш на себе (на фото) — і щось всередині щемко затремтить. І огорнуть тепло і сила, які з роками лише прибувають.

Схожі новини