Селітра, що підживлює Фірташа та Газпром

Одним з головних інструментів доведення України до банкрутства був продаж їй непотрібних обсягів газу за максимальною ціною.


Це було зафіксовано угодою між Газпромом і Нафтогазом України від 19 січня 2009 року. Угода ще діє два роки (до січня 2019 року).Коли Андрій Коболєв очолив Нафтогаз, відвертому грабунку було покладено край. 2016 рік Нафтогаз вперше завершив з прибутком і доправив до бюджету держави майже 10% всієї  дохідної його частини! Також Нафтогаз довів, що можна обходитися без закупівель газу в російського Газпрому: з листопада 2015 року закупівлю газу в Газпрому було припинено. Отже, головні ворота, через які Газпром і Кремль проводили політику банкрутства української держави, наразі зачинені.

Тепер  Кремль і Газпром  впроваджують у життя запасний план, який не такою мірою зухвалий, але теж рано чи пізно призведе до банкрутства державних фінансів, якщо йому не покласти край. І знову, як і раніше, їхнім головним союзником з українського боку виступає пан Фірташ.

Чотири з шести виробників азотних добрив в Україні належать панові Фірташу. Крім “Рівнеазота”, який йому належав до 2010 року, у 2010-2011 роках пан Фірташ придбав Сєвєродонецький і Черкаський “Азоти” і “Стирол” з Горлівки. Його азотна імперія    виробляє 100% аміачної селітри в Україні. Також понад  50% потужностей виробництва карбаміду і аміаку сконцентровано на цих чотирьох комбінатах. Оскільки аміачна селітра є найбільш поширеним добривом в Україні, можна стверджувати, що українське сільське господарство безпосередньо залежить від того, яку ціну пан Фірташ встановить на азотні добрива, зокрема, на аміачну селітру. 

Газ є сировиною для азотних комбінатів. Оскільки група DF пана Фірташа сама дбає про закупівлю газу і  не розкриває цю інформацію, важко напевне стверджувати, що Газпром постачає всі 100% газу на азотні комбінати. Але якщо не всі 100%, а  лише  80%, то можна стверджувати, що Газпром є  кінцевим бенефіціаром усього сільського господарства України. Бо добрива є найдорожчою складовою виробництва у землеробстві.

Що виходить? Монополія на продаж селітри землеробам дозволяє встановлювати на українському ринку монопольні ціни. Землероби отримують від держави субсидії. І значна частина цих субсидій витрачається на закупівлю добрив. Тобто ці субсидії перекачуються Газпрому. А оскільки в держави недостатньо надходжень до бюджету, то ці субсидії формуються за рахунок зовнішніх запозичень, що  рано чи пізно призведе до банкрутства держави.

Нічого не нагадує? Нагадаю, газ який закуповувався в Газ­прому  за угодою 2009 року  на нечуваних 140 мільярдів доларів до 2019 року, оплачувався з бюджету держави, яка не мала таких коштів і тому позичала за кордоном. Це призвело до того, що  держава  була неспроможна обслуговувати зовнішні борги і ледь не збанкрутувала. На радість Москві.

Що слід зробити у цій ситуації?  Антимонопольний комітет України може глибше вдихнути повітря у легені і визнати, що концентрація виробництва 100% аміачної селітри - це монополія, якими б викрутасами не доводили зворотне. Це дозволить призначити регулятора - для встановлення ціни на аміачну селітру на рівні середньогалузевої дохідності. Це слід зробити  негайно, оскільки держава субсидує сільськогосподарських виробників. Ті субсидії йдуть на закупівлю дорогої аміачної селітри, а  надприбутки перекачуються Фірташу та Газпрому.

Нещодавно США скасували перепони на продаж українського карбаміду на американському ринку. Це відкриває нові експортні можливості для групи Фірташа. Тож не зрозуміло, навіщо ще більше її збагачувати обмеженням конкуренції на внутрішньому ринку, що призводить до зростання ціни на аміачну селітру і робить продукцію землеробів менш конкурентною на зовнішніх ринках. Експорт сільськогосподарської продукції значно перебільшує експорт азотних добрив, і тому відрахувань до бюджету від нього більше. А отже, державна вигода збігається з впровадженням законних антимонопольних заходів.