Саакашвілі — це щука, яка не дасть Порошенкові дрімати...
У США до влади прийшов Трамп, в Україні з посади пішов Саакашвілі.
Сумно та тривожно, але... Тільки без паніки. Дві різні події, а висновок один — ніколи не можна на когось розраховувати — на Америку чи на Саакашвілі, сподіватися, що хтось за нас щось зробить, вирішить наші проблеми. Розраховувати треба на себе...
Про Трампа ще буде час поговорити, все найцікавіше - попереду. Поговоримо про причини і наслідки відставки Саакашвілі.
Призначення екс-президента Грузії губернатором Одеської області багатьох українців, у тому числі і мене, окрилило. Сміливий експеримент Порошенка давав надію, що в країні щось може змінитися. Якщо Саакашвілі зумів викоренити тотальну корупцію к Грузії, то чому б йому не повторити цей подвиг в Україні? Він тут не пов’язаний з жодними кланами - ні з політичними, ні з економічними, не має власного бізнесу. Натомість має унікальний досвід і, головне, — велике бажання зламати хребет українській корупції. Ну хоча б у межах однієї області. Для початку. Якими ж ми виявилися наївними і довірливими! Ну добре, ми, а він! Як він міг купитися на таку, як вже зараз розуміємо, авантюру?
Рік тому я брала у Саакашвілі інтерв’ю і запитала: “Чи розумієте, що, не змінивши правил гри у масштабах всієї країни, створити оазис у пустелі не вдасться?”. На що він відповів: “Розумію, фільтрувати море в одному місці без сенсу. Перший шторм - і все треба робити знову. Без великих змін у Києві проект “Одеса” буде приречений. Та й майбутнє країни буде під знаком питання”.
Виходить, розумів ризики і, попри все, погодився. Чому? Думаю, повірив в обіцянки Порошенка створити йому унікальні умови для роботи, аби зміг показати майстер-клас. А ще, мабуть, пообіцяв посаду прем’єр-міністра. Саакашвілі не себе переоцінив, він переоцінив свого друга ще зі студентської лави, який, по суті, його банально використав. Зокрема, для підняття власного рейтингу: мовляв, якщо призначає на високі посади таких відчайдушних реформаторів, то справді прагне реформ. Але, насамперед, для усунення Арсенія Яценюка та знищення рейтингу “Народного фронту” як конкурента на одному електоральному полі з БПП. Саакашвілі з цим завданням впорався на «відмінно». Рейтинг Яценюка, який, за словами губернатора Одещини, очолював корупцію в Україні, впав до одного відсотка, і відставка непопулярного прем’єра була лише питанням часу. Тільки місце у кабінеті голови уряду розчистив не для себе, а для зручного і керованого Гройсмана. Мавр зробив свою справу, Мавр міг би й піти. І він пішов. Але Порошенко, здається, прорахувався. Мабуть, думав, що Саакашвілі повернеться в Грузію. Здавалося, його партія має шанси на перемогу. Але не так сталося, як гадалося. Саакашвілі залишається в українській політиці.
Це, звичайно, погана новина для Порошенка, якому грузинський реформатор не подарує “багатоходівочки”. Якщо раніше Саакашвілі звинувачував у корупції усіх, крім персонально Порошенка, то тепер у нього руки розв’язані. Особливі стосунки, якісь моральні зобов’язання - в минулому. Попереду — жорстка політична боротьба. І саме президент стане головним об’єктом критики. Воюючи проти Порошенка, він стає на один рівень з главою держави: як президент з президентом. Вже чуємо вкрай жорстку риторику щодо Петра Олексійовича. «В Одеській області президент особисто підтримує два клани. Це - клан бандитський, кримінальний клан з убивць 1990-х — Труханова, ізмаїльський корупційний клан Урбанського», - заявив Саакашвілі у день своєї відставки.
І така щука конче потрібна, щоб карась не дрімав. Саакашвілі відрізняється від інших опозиційних українських політиків тим, що має найменший антирейтинг, тобто великий кредит довіри. Та ж Тимошенко чи Ляшко, попри те, що на популізмі здобувають прихильність значної частини українців, мають величезний антирейтинг. Опоблок хоч і називає себе опозицією, але усім зрозуміло, що це звичайна п’ята колона. Серйозно їх мало хто сприймає. Садовий зі своєю “Самопоміччю” також розгубив запас політичної міцності. За великим рахунком, справжньої потужної опозиції у влади і не було. Так, покусували з різних боків. Тепер буде. І мало їй не здасться.
Хоча є певне застереження. Яку стратегію вибере новітній опозиціонер: конструктивна критика чи радикальна опозиція? В умовах гібридної війни з Росією сильно розхитувати внутрішню ситуацію небезпечно. Але і толерувати імітацію боротьби з корупцією не можна. Це також шлях в нікуди. В інтерв’ю, яке я згадувала, Саакашвілі казав, що у війні з Путіним Україна вже отримала перемогу, а програти вона може лише в тилу. “Програти можна, якщо нічого не змінювати. Для Путіна гарячий етап війни закінчено, він не досяг жодної зі своїх цілей, але він заліг, чекає і думає: “Може, мені так пощастить, що вони самі себе з’їдять і самі здадуться”.
