«Як заробити, щоб не наробитися?»

Українці вважають себе працьовитою нацією. Така би мала гроші лопатою гребти. Натомість – ледве зводить кінці з кінцями

Чому у нас не виходить? Наче й працюємо у поті чола, а результат — коту під хвіст. Кілька років тому я отримала відповідь на це каверзне запитання від випадкового знайомого з Польщі. Ми прогулювалися біля парку Шевченка у Києві. Поруч з нами жінки висаджували квіти на клумбу. Десятки горщиків із чорнобривцями поскладали стовпчиками на лавку. І вітер одним махом розніс горщики по всьому бульвару.

«Ось так українці працюють. Стараються, а голову забувають включити. Чому відразу було не покласти горщики у ящики? Тепер ці жінки їх ще годину збиратимуть по вулиці. Більшість горщиків потріскають від удару. Доведеться майно списати. А жінки прийдуть додому і ніг не чутимуть від утоми», — висміяв “високу” продуктивність праці українців польський бізнесмен.

Йду в обідню пору Хрещатиком. Сонце гріє. Назустріч їде поливальний автомобіль. Жінка від щирої душі заливає водою газон, який кілька днів тому постелила. Аж боляче за траву стало. Хто хоч трішки розуміє правила природи, ніколи не поливатиме у спеку. Це — марна робота. Трава від такого поливу швидко вигоряє. Але ввечері чи рано-вранці у цих працівників інші плани. Їхнім керівникам наплювати на результат, аби робота робилася. Гроші у бюджеті знайшлися на нові горщики для квітів - знайдуться і на свіжі рулони газонів.

Пригадую, як у дитинстві бабуся завжди гнала мене до праці: «Чого сидиш? Йди хоч води принеси, курчат нагодуй!» На мої відмовки, що, мовляв, води у відрах ще досить і курчата щойно поїли, моя люба господинька не зважала. Мусила весь час щось робити, тобто результат не мав значення, аби руки були ділом зайняті. Рік тому для експерименту я поїхала у Польщу на сезонну роботу. Хотілося на власній шкурі відчути, як живуть малі фермери у Євросоюзі. Одного дня з нами на тракторі у сад приїхав півень. Він вискочив крадькома зі скрині і давай кукурікати між яблунями. Пані заойкала: «Як він додому дійде? Пропаде бідолаха. Курочкам без нього ніяк». І давай нас, сезонних працівників, просити пірнатого «мандрівника» впіймати. Ми учотирьох згуртувалися у коло. Когут весь час виривався з нашого наступу. Мої землячки (вже трохи притомившись) почали уголос розмірковувати: «Нас четверо бігає за одним півнем. Поки його зловимо, схуднемо на чотири кілограми. Півень важить три кілограми. Не виплачується»…

Того вечора на місцевому радіо поляки обговорювали тему: «Як заробити, щоб не наробитися?» В українців же досі у голові зависла думка догори дриґом — як робити, щоб без результату наробитися...