Урок патріотизму від Святослава Вакарчука, або Як лідер «Океану Ельзи» Потапа виховував

Порівняно з минулими, дореволюційними роками, нині на цьому співочому шоу більше чути і української мови, і української пісні. Звичайно, тон у цьому задає Святослав Вакарчук, який є одним з чотирьох тренерів. Репертуар пісень, який обирає для своїх підопічних, переважно україномовний. Та й єдиний з наставників, який говорить державною мовою. Інколи на українську переходить Тіна Кароль, але вкрай рідко...

Під час останнього ефіру, де між учасниками відбувалися так звані батли (бої), Вакарчук поставив у дует двох конкурсантів зі своєї команди, які є іноземцями: темношкірого нігерійця Аняню Удогво та азербайджанця Чингіза Мустафаєва. Хлопці виконували пронизливу пісню на слова Тараса Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий». Співали гарно, видно було, що дуже старалися. Святослав, здавалось, під час цього виконання не дихав. Звісно, оскільки і Аняня, і Чингіз не україномовні, українська для них — іноземна, то відчувався акцент. Деякі слова вони «ковтали», деякі вимовляли помилково. Але сприймалось це дуже зворушливо. Та не всі оцінили новаторство Вакарчука...

Після виступу кожного дуету усі тренери коментують номер. Коли черга дійшла до Потапа, він почав соватися у кріслі. Можливо, у цей момент Потап відчував певний психологічний дискомфорт від того, що у нього, корінного українця, весь його репертуар російськомовний, а два іноземці так гарно заспівали українською... Спочатку Потап гречно подякував за пісню, але після ложки меду додав кілька ложок дьогтю... Сказав, що хлопці час від часу заходили «за червону лінію», оскільки обидва учасники не володіють українською, і це виглядало «трохи смішно». В окремих місцях, сказав Потап, йому хотілось сміятися. 

Така оцінка виступу вразила Святослава. Видно було, що його слова Потапа зачепили за живе. Він сказав, що є співаки, народжені в Украї­ні, які жодної української пісні не заспівали, бо за душею нічого не мають, крім грошей. «Ці два хлопці були сьогодні для мене більшими українцями, ніж ті, хто розповідає, як любить свою країну і кожен день її обкрадає, або кожен день формально виходить на сцену, щоб заробляти черговий гонорар», — емоційно виголосив Святослав. Потап сидів як обпльований... Вакарчук, зробивши коротку паузу, звернувся до глядацької аудиторії: «Підніміть руку, хто вважає, що щось було смішне у цьому виступі». Зал завмер. Ніхто не поворушився, і тільки Потап, після заминки, почав озиратися і таки підняв руку. Він був єдиний такий... 

Одна моя знайома скептично припустила, що цей конфлікт був зрежисований. Мовляв, продюсери для підвищення рейтингів часом прописують у сценаріях усілякі конфлікти. Не виключаю, що такі речі практикуються, але не в даному випадку. Світоглядний конфлікт між Вакарчуком і Потапом є очевидним. І він рано чи пізно проявився би. Тут і в сценарії не треба прописувати. Крім того, сварка двох тренерів була явно не на користь Потапа. А він хлопець амбітний, навряд чи погодився б, щоб на очах усієї країни Вакарчук його «виховував». 

Обидва співаки мають величезну армію відданих фанатів і є втіленням світогляду своєї аудиторії. Вони — як два полюси сучасної української естради. Один — небайдужий патріот, людина, яка усім серцем вболіває за українську пісню. Внутрішній стан такої людини не дозволить насміхатися з національних святинь. Бо це все одно, що насміхатися з власної дитини, або з рідної матері... Як би патетично це не звучало. Потап — людина з принципово іншою ментальністю, іншими життєвими принципами. Україна йому не болить, хоч і каже, що він патріот. На все українське він дивиться відчуженим поглядом, ніби збоку... Тому йому і смішно, як за радянських часів росіянам, більшість з яких приїхали на наші терени як визволителі, було смішно чути українську мову. Вони її сприймали зі зверхністю і снобізмом, казали, що вона якась смішна, селянська, примітивна... І таке трактування нав’язувалося роками. Реакція Потапа — це відрижка багатолітньої свідомої мовної політики. 

Вакарчук красиво, можна сказати, вишукано, поставив зіркового Потапа на місце. Дав зрозуміти, хто у цій ситуації виглядав «трохи смішно».