Яресько – пташеня не з їхнього гнізда...

Політологи навперебій намагаються спрогнозувати розвиток подій. При цьому губляться  у здогадках. Справді, щось прогнозувати в країні, де десятиліттями плекалася традиція вирішувати усе в останню ніч  (при цьому бажано “кинути” політичних партнерів в останню секунду), справа невдячна і безнадійна. Тут не діють ні логіка, ні здоровий глузд. Спрацьовує лише один-єдиний принцип — за будь-яку ціну прийти (чи залишитись) до влади, щоб отримати (чи зберегти) доступ до схем “дерибану” державного майна. На жаль, у свідомості наших топових політиків, які свій первинний капітал здобули у  смутні часи кучмівської “прихватизації”, після Революції гідності нічого не  перемакітрилось. Тому, виходячи з цієї викривленої логіки, можна припустити, що ані Порошенко зі своїми “любими друзями”, ні Яценюк зі своїм ненаситним оточенням не готові віддати ключову “схеморозподільчу” посаду людині з яскраво вираженим діаспорним акцентом.  Людині не зі свого середовища, яка виховувалася у принципово іншій атмосфері, яка ментально і, сподіваюсь, морально не готова використовувати високу державну посаду виключно для власного збагачення. Саме такою “білою вороною”, чужою серед своїх, є пані Яресько. Принаймні так виглядає на перший погляд. 

 Вважається, що пані Яресько з’явилася в уряді як креатура Заходу, як свого роду “смотряща” за фінансовими потоками, які міжнародні  структури виділятимуть на підтримку української економіки. Їй довіряють фінансові донори, вона не має зв’язків з українськими олігархами та впливовими політиками, а відтак не є від них залежною.  Це  своєрідна гарантія того, що, грубо кажучи, красти для себе і для того хлопця вона не буде. Важко, звичайно, сказати, яким вона є реформатором, адже уряд Яценюка так і не зумів здійснити жодної принципової економічної реформи, але важливо, що за час свого урядування Наталія Яресько  не була втягнута у жоден корупційний чи політичний скандал.  

 Отже, Яресько на тлі повністю скомпрометованого зв’язками з олігархами Яценюка виглядає такою собі паличкою-виручалочкою. Урядово-парламентська криза та вперте небажання Яценюка позбутися насидженого крісла прем’єр-міністра загнала політичну ситуацію в країні у глухий кут. Та найгірше, що в очах західних партнерів українська влада виглядає як абсолютно бездарна та безнадійно хвора на корупцію. Лікувати цих діячів сенсу немає. Змінити такий стан речей можна лише  хірургічним методом. Але будь-які  кардинальні дії, наприклад, нові парламентські вибори, можуть призвести до серйозних внутрішніх потрясінь, якими може скористатися зовнішній ворог. Тому таким собі м’яким варіантом змін, тобто змін малою кров’ю, можна вважати призначення Наталії Яресько прем’єр-міністром.  

 Ось тільки думаю, що навіть до такого “косметичного ремонту в уряді” наші доморощені можновладці морально не готові. На горизонті маячить чергова велика приватизація. Навколо ласих державних об’єктів,  як голодні шакали, кружляють відомі усім олігархи та “кононенки-мартиненки”. З усього видно, що і Порошенко, і Яценюк до нової хвилі “прихватизації” вже підготувалися ґрунтовно: гривню опустили, офшори не скасували, потрібних людей на ключові посади розсадили... І раптом, коли усе “на мазі”, вони можуть втратити контроль над процесом? Не вірю, що так легко здадуться. По суті, зараз Порошенко і Яценюк опинилися у зв’язці.  Хоч   не можуть терпіти один одного, кожен має свій інтерес і своїх “любих друзів”, але їх об’єднує спільна ментальність. Такий собі український варіант “єдності і боротьби протилежностей”. Зрештою, на прикладі Саакашвілі чи Абромавичуса вони побачили, чим закінчуються  експерименти, коли владу отримують непідконтрольні або не повністю контрольовані ними люди.  Думаю, вони зроблять усе можливе, аби Яресько начебто сама не погодилась очолювати український уряд. Тому й не дивно, що вже випливло ім’я Володимира Гройсмана як ймовірного наступника Яценюка. Це пташеня з їхнього гнізда. 

Але, зрештою, найближчим часом побачимо, що переважить: необхідність виглядати адекватними в очах Заходу чи все-таки бажання контролювати потоки?..