Хто замовляє музику на «Інтері»? Кремль!
Вже понад рік я не дивлюсь телебачення (чоловік вмикає телевізор, лише коли показують цікавий чи принциповий футбольний матч). Нам цілком достатньо Інтернету, щоб знати усі свіжі новини чи переглянути якусь передачу або художній фільм.
Новий рік я зустрічала в гостях у батьків. Вони у мене “просунуті”, телевізор також майже не дивляться, кожен має свій ґаджет: мама “не вилазить” з комп’ютера, тато — з планшета. Але під новорічний стіл, за традицією, ввімкнули у вітальні телевізор. Спочатку фоном мерехтів “95-й квартал на “1+1”, а потім, хвилин за 15-20 до дванадцятої, я вирішила пробігтися по телеканалах, аби зупинитися на одному з них і послухати привітання президента. До слова, вітання Петра Порошенка мені сподобалось. Воно було не формальне, для “галочки”, а проникливе, людяне. Одне слово, не соромно було за главу держави. Натомість почуття сорому виникло, коли я на кілька хвилин затрималась на телеканалі “Інтер”. Якраз розігрувалася сценка з відомого радянського фільму за участі української акторки Ольги Сумської і російського актора Михайла Єфремова. А потім пішли пісні, точніше, переспіви популярних радянських пісень у виконанні українських виконавців. У мене виникло неприємне відчуття дежавю, ніби машина часу перекинула мене на кілька років назад, у дореволюційні, домайданівські часи, коли такі концерти українці ще “хавали”. Цей психологічний дискомфорт я вирішила просто — переключилася на інший телеканал та скрутила звук, поки на екрані не з’явився президент. Вже потім прочитала, що участь у новорічниму “вогнику” від Інтера брали і одіозна Таїсія Повалій, і “своя серед чужих та чужа серед своїх” Ані Лорак. А після 24.00 “Інтер” взагалі новорічний продукт від російського Першого каналу показав, де співали апологети “русского мира” на кшталт кобзонів та газманових. До речі, персони нон ґрата в Україні.
1 січня соцмережі вибухнули обуренням з приводу новорічної “сітки” Інтера та вимогою “заборонити «Інтер» до бісової матері”. Блогери писали гнівні колонки, де намагалися зрозуміти, що в головах та душах топ-менеджерів каналу, який вкотре плюнув в обличчя українцям? Чому продовжує свою редакційну політику у фарватері “русского мира”? Чому впритул не бачить змін у свідомості більшості українців? Мовляв, що це — виклик та демонстрація вседозволеності чи банальне бажання догодити певній аудиторії, що ностальгує за радянською дійсністю? Насправді, як на мене, все значно простіше. Керівники “Інтера” - не ідіоти, вони не відірвані від реалій, а все розуміють і усвідомлюють. Але мають господаря, який править цим балом. Не треба забувати, кому належить “Інтер”. Горезвісний олігарх Фірташ, зав’язаний на Росії, та не менш горезвісний російський державний “Перший канал”, який веде безпрецедентну інформаційну війну проти України. Ось хто замовляє музику.
“Інтер” не вперше демонструє зневагу до усього українського. І не вперше держава Україна виявляє невиправдану лояльність і м’якотілість щодо цього телеканалу, заплющує очі на його антиукраїнські випади. Подібна скандальна ситуація виникла минулого Нового року, коли “Інтер” шокував українців російсько-радянським “Блакитним вогником”. Тоді також пообурювались день-два і забули. Схоже, і цього разу пробачать. А Нацрада з питань телебачення та радіомовлення вкотре проігнорує вимоги найбільш активної частини суспільства не церемонитися з «Інтером», а таки позбавити його ліцензії.
Втім, покарати телеканал можна і в інший спосіб — ігнорувати його. Як кримські татари заблокували Крим, так українські телеглядачі мають заблокувати на своїх пультах кнопку “Інтера”.
