Не з Меркель, а з Ердоганом треба радитись Порошенкові

Здавалось, все пішло “не так” і путінська Росія отримала шанс знову вийти сухою з води (як це було, скажімо, після Грузії). Виглядало, ось-ось Росію візьмуть до антитерористичної коаліції, а “під шумок” скасують санкції та забудуть про Крим і Донбас. Тим паче президент Франції Франсуа Олланд після серії терактів у Парижі публічно закликав США сісти з Путіним за стіл переговорів заради “святої мети” — знищення терористичної організації “Ісламська держава”. Отже, вимальовувався невтішний для України сценарій, який, вочевидь, писався у Кремлі. Не даремно чимало світових аналітиків говорять, що Росія контролює великі групи в “ІДІЛі” і що теракти в Парижі могли бути спровоковані російським керівництвом. Ну, а про те, що до міграційної хвилі з Сирії до Європи свої руки приклав Кремль, не говорять лише ліниві або російські аналітики... Одне слово, все йшло до того, що Росія зі світового ізгоя, якому лідери Великої сімки соромляться руки подати, раптом перетворюється на їхнього союзника та відновлює свій вплив на політику у світі. А багатостраждальна Україна знову відсувається на геополітичну периферію і лишається сам на сам зі своїми проблемами.

Допомога і порятунок прийшли звідки не чекали — від турецьких ВПС (військово-повітряних сил). Турецький винищувач F-16 неподалік сирійсько-турецького кордону збив російський військовий літак після того, як той порушив турецький повітряний простір. Це шокувало Путіна, який звик мати справу з ліберальною Європою, яка максимум чим може налякати, це “висловити” 101 “занепокоєння”. Безкарність зіграла злий жарт з господарем Кремля, бо до рішучих кроків лідера однієї з країн НАТО він ані морально, ані фізично не був готовий. Путін був впевнений, що Ердоган побоїться псувати стосунки з ядерною Росією, та й боягузливе НАТО не дасть йому добро на знищення російського літака. Путін самовпевнено думав, що він — найкрутіший “перець” на планеті, а виявилось, що коли коса находить на камінь, то часто коса “обламується”...

Звідси і якісь безпомічні голосіння ображеного про “ніж у спину”, і так звані продуктові санкційні шарахання. Деякі російські журналісти почали лякати світ новою російсько-турецькою війною, мовляв, ми це так не залишимо. Але надута кулька швидко здулася. Все, чим “крутий мачо” зміг насолити туркам, це видати грізний указ, який дозволяє застосувати до Туреччини економічні, а до турецьких громадян — візові санкції. За принципом “на зло бабці відморожу вуха”. Відтепер бідним росіянам і відпочити нема де: у Єгипті небезпечно, в Туреччині “ніззя”. А щодо продуктового ембарго, то скоро росіяни перейдуть на хліб та воду. Причому хліб (зерно) останніми днями масово вивозять з окупованого Криму вантажівками (більшість фур з краснодарськими і ростовськими номерами). Мабуть, місцевим дуже їсти хочеться... Смішно це виглядає і жалюгідно.

Який висновок мають зробити і Україна, і Європа? Ердоган показав наочний приклад, як треба реагувати на людину, яка зарвалась. Протягом кількох останніх років Путін нагадував такого собі хулігана, який шукав пригод, але весь час потрапляв на вихованих інтелігентів, які діяли за принципом “краще його не чіпати”. Відтак почав нахабніти і задиратися ще більше. Путін належить до того типу хуліганів, яких попередження не зупиняють, а толерантність і делікатність він трактує як слабкість, яка заохочує до нових “подвигів”. Ердоган показав європейським лідерам, як треба реагувати на такого типу політика. Дав зрозуміти, що реагувати треба адекватно, що хуліган приходить до тями лише тоді, коли отримає по голові. Якщо на Донбасі ситуація загостриться і проросійські бойовики підуть у наступ, то президенту України треба радитись не з Меркель чи Олландом, і навіть не з Обамою, а одразу ж телефонувати за консультацією до крутого турецького хлопця.