«Радянські діячі» Тичина, Бажан і Корольов

Саме завдяки уродженцю Житомира Корольову запустили перший штучний супутник Землі, а людина вперше полетіла в космос. До цього, правда, майбутній академік і двічі Герой соціалістичної праці і, звісно, комуніст відсидів у колимських більшовицьких таборах, де лише дивом не загинув. Але це, на думку львівських «інтелектуалів», не може бути пом’якшуючою обставиною. Навряд чи у Києві та в Житомирі знесуть пам’ятники видатному синові України і перейменують вулиці його імені — тут уже світ не зрозуміє.

До речі, як вчинити з вулицями імені славетних львів’ян — академіків Євгена Лазаренка і Ярослава Підстригача, які до списку не потрапили, але в силу свого службового становища в ті часи не могли не бути членами КПРС, але наукові досягнення яких відомі далеко поза межами України?

Павло Тичина потрапив до «чорного списку», певно, тому, що деякі «літературознавці» виявили: він був членом не просто партії, а й ЦК. А також депутатом Верховних Рад СРСР і УРСР, академіком АН УРСР іще з 1929 року, Героєм соціалістичної праці і лауреатом Сталінської премії. Ламаний-переламаний режимом поет у 1930-х роках написав збірки «Партія веде» і «Чуття єдиної родини» (вони й врятували його від того, що не згнив десь на Соловках чи Колимі), «Комунізму далі видні» і «Сад садив нам Ленін». Але й ще багато чого. Ось це «багато» автори не читали, а може, й не чули нічого про космічні окрестри і панну Інну, як і про те, що ще за життя Павла Григоровича, зарахованого тепер до «радянських діячів», не тільки в Україні ставили в ряд найяскравіших світових ліриків і висували на Нобелівську премію. Як поставився б до ініціативи такого перейменування незабутній Роман Лубківський, якого, тоді ще молодого поета, Тичина дуже любив і шанував?

Іще менше «ерудити» знають про Миколу Бажана — поета-академіка, вченого-енциклопедиста, подвижника, який мав такі ж радянські регалії, як і Тичина. А от які саме зерна рясно засіяв він на українській ниві, як щедро вони заврожаїлися, - байдуже.

Дивно, що не потрапив до «чорного списку» Микола Хвильовий, який насправді — Фітільов. Він не тільки був комуністом, а й у 1918 році воював проти петлюрівців, 1933-го наклавши на себе руки. Членами КПРС були Петро Панч і навіть Василь Симоненко, вулиці яких є у Львові. Великі проблеми аж до міжнародного рівня могли б виникнути з чеським письменником Ярославом Гашеком, теж наразі «несписочником». На його честь перейменували колишню Броньову, а пам’ятник бравому воякові Швейку встановили у самому центрі Львова. Тим часом під час громадянської війни в Росії у 1918-1920 роках Гашек був членом російської компартії і комісаром у Червоній армії, та ще, як недавно з’ясувалося, брав активну участь у розстрілах білогвардійців і мирного населення.

Забули про Максима Тадейовича, вулиця якого є у Львові! Чому його немає у «чорному списку»? Теж був комуністом (хоч у ЦК не входив), депутатом Верховної Ради СРСР шістьох поспіль скликань, академіком. Сидів, правда, у 1931 році в тюрмі, але ж написав «Пісню про Сталіна» («Із-за гір та з-за високих...»)! До слова, саме вона, ставши у 1930-х справді народною, за свідченням Хрущова, стала «охоронною грамотою» Рильського від смертельних сталінських репресій, хоча цькування поета не припинялося і в 1940-50-х роках. Прочитавши першу збірку 15-річного Рильського «На білих островах», Леся Українка сказала: «Ось хто замість мене мав би написати «Ізольду Білоруку»!». З такою хвацькістю львівські перейменувальники доберуться і до вулиці самої Лариси Петрівни, адже вона читала Маркса і Енгельса, а гасло з «Маніфесту комуністичної партії» «Робітники з усіх країн, єднайтеся!» назвала «для кожного робітника святим».

Перейменувати вулицю — не вивіску на крамниці змінити. Вже у незалежній Україні у Львові змінилося багато назв площ і вулиць, хоча деякі імена за всієї поваги до них не мають жодного стосунку ні до міста, ні до України. В той же час не увічнено у такий спосіб імена багатьох славетних львів’ян, які заслуговують на це. Зате тут є вулиці Дика і Чугайстра, який, за визначенням виданого під редакцією професора Ярослави Закревської Інститутом українознавства НАН України словника «Гуцульські говірки», є міфічним лісовим чоловіком.