Що таке «фаціяти»?

Пані Оля зі села Великого – добра господиня, завжди на її обійсті чисто-чистенько, і хата як писанка. На початку осені вона знову пофарбувала стіни, сяють тепер як новенькі сонячною фарбою.

Інша жителька Великого — баба Оля, хоч і має вже під вісімдесят, а сама побілила днями призьбу хатки, “аби було файно”. Так у добрих господинь та господарів ведеться, і не лише на Старосамбірщині. Моя бабуся на Коломийщині теж щороку білила стіни, пантрувала квітник, свої улюблені флокси, лілеї, жоржини... Майже усюди так в Україні: де добрий господар — там і хата гарна. Хай скромна, маленька, а все ж чиста й у квітах.

Хата у нашому розумінні — це не просто стіни-вікна-двері-дах. Не раз приїжджі здалеку, минаючи наші села, дивувалися: які у вас “домікі” красиві... Основа життя наших предків — доглянута оселя. Однак повалені паркани, обідрані стіни, пошарпані стелі — це теж картинки з нашого сьогодення. Далеко не завжди причина цього — бідність, частіше — пияцтво, байдужість та лінощі.

Мова не дає забути про важливі засади життя. Нагадує. Не так про місто йдеться з його архітектурними перлинами столітньої давнини — досконалими спорудами з фронтонами, колонами, нішами, портиками, картушами, еркерами, пілястрами, атлантами та каріатидами... Маю на увазі сільське житло, звичайні хати, господарі яких у давнину мали назву чи не для кожного куточка оселі, яку пильнували понад усе.

Нещодавно почула нове для себе слово: “фаціяти”. Так на Старосамбірщині (і не лише там) називають бокові зовнішні стінки горища. На Рівненщині, скажімо, це причілки, або причівки. У кожному регіоні — своя назва. Проте не кожен житель міста знає, що таке хоч причілки, хоч фаціяти. А грубі балки піддашшя, основний його несучий елемент — це крокви. А ще ж там є платви — до усього є назва.

Верхнє горизонтальне ребро даху — це гребінь, або ж коник. Трам — колоди, що їх закладають в основу хати. Підвалини — теж основа, але для підлоги. У хаті, у центральній кімнаті (покої), є такий бальок над головою. Його на Добромильщині називають ґраґар.

Я записую ці назви, розпитуючи жителів цієї місцевості, вони мені охоче допомагають. Там дотепер пам’ятають, що саме і як у хаті та на обійсті називається.

Лексичне багатство, пов’язане з житлом, усі ці напівзабуті слова, що залишили наші пращури, шокує-вражає. Ці розсипи назв багато про що говорять. І перш за все про те, як наш народ завжди ставився до свого дому. З яким глибоким пошанівком. Мова не дає нам забути про це, мова нагадує: ви — господарі, ви — добрі господарі, пам’ятайте про це.