Не за російську мову і не за шмат території воює Путін в Україні...

Виявляється, майже половина опитаних (47,7%) віком від 18 років заради миру готові надати російській мові статус другої державної, 33% респондентів готові віддати Крим Росії, 40,7% — відмовитися від вступу до НАТО, третина (33,9%) — від вступу до Європейського Союзу, 21% готовий погодитися на федералізацію України, а визнати незалежність угруповань «ДНР» і «ЛНР» не проти майже 19%.

З одного боку, суто по-людськи людей можна зрозуміти. Українці втомились від цієї неоголошеної гібридної війни, від невизначеності і відсутності перспективи. Люди не хочуть жертв, бояться, що їхні рідні і близькі підуть на фронт. Але, з іншого боку, готовність заради миру поступитися частиною території чи статусом державної мови є свідченням кількох дуже тривожних речей.

По-перше, російська пропаганда, попри усі зусилля “Мінстеця”, таки дає свої плоди. Ще зовсім недавно для українців питання російської мови серед усіх існуючих у державі проблем було десь у третьому чи четвертому десятку. Іншими словами, такої проблеми просто не існувало. Але про “утиски” російської мови та російськомовних громадян не втомлювалось “вєщать” російське телебачення. Якщо зараз майже половина українців думає, що статус російської мови задовольнить потреби Путіна, то вони свідомо чи підсвідомо сприйняли нав’язану кремлівською пропагандою паралельну реальність. У цих людей змістились акценти і “попливла” свідомість. Виходить, частина українців справді вважає, що причина анексії (за версією Кремля, “визволення”) Криму у тому, що там утискали російськомовних та насильно їх українізували. У розумінні цих людей, саме російська мова — причина російсько-української кризи... Зрештою, що говорити про українців, свідомість яких поранена війною, якщо деякі європейські лідери вважають, що Донбасу треба надати автономію або ж погодитись на федералізацію, і тоді, мовляв, настане мир...

І тут ми переходимо до другої, а насправді, основної проблеми, — майже 50% українців не до кінця розуміють, що нині відбувається в країні! Не розуміють, що не за російську мову Путін воює в Україні. І не за шмат української території. Путін воює за свої великодержавні амбіції. За шовіністичні комплекси. За хворобливе бажання відновити імперію і бути новітнім імператором (не випадково останнім часом у Росії почастішали розмови про можливу реставрацію монархії). За його ностальгійне бажання реанімувати Радянський Союз та відновити геополітичний вплив. І Україна йому потрібна не частково, а повністю. Бо яка може бути новітня Російська імперія, новітній Радянський Союз, без України?! Крім того, успішна, демократична, проєвропейська Україна може стати небезпечним прикладом для авторитарної, бандитсько-олігархічної системи, яку збудував нинішній господар Кремля. Путіну не потрібна ані “фейкова” Новоросія, ані федералізація. Це все лише інструменти для дестабілізації в Україні. Спосіб максимально послабити нашу державу. А заодно притупити національну гідність українців, здатність людей до опору, до захисту європейських цінностей. Таку знекровлену і безпринципну державу легше підпорядкувати. Сьогодні ми заради міфічного миру відмовимось від мови, завтра — від території, післязавтра — від європейської перспективи, а ненаситному дракону буде все мало. І в один момент зрозуміємо, що поступилися не лише гідністю чи територією, а втратили незалежну державу.

Своїми діями Путін “примушує нас до миру” на своїх умовах. Остання соціологія свідчить, що значна частина українців, які, вочевидь, живуть за принципом “моя хата скраю”, морально готові до капітуляції. Не втомлююсь цитувати Вінстона Черчілля: “Коли країна між ганьбою і війною обирає ганьбу, то в результаті отримає і ганьбу, і війну”. На жаль, в історії, в тому числі і в історії України, це підтверджувалось не один раз...