«Діти хотіли записати відео з вибаченням, але батьки були проти…»

У руках хлопці тримали мобільні телефони та підстрибували зі словами «Делай деньги — вот так…». Чути було нецензурну лексику.

Відреагували на скандал у львівській школі і військові, які боронять Україну від ворога…

Я намагалася поспілкуватися з освітянами на тему російського контенту, який слухають українські підлітки. Одне з важливих запитань: як зменшити вплив російських а-ля блогерів на наших дітей?

Але ніхто з освітян на контакт так і не вийшов… Я отримала лише письмове повідомлення на по­шту від пресслужби ЛМР з коментарем началь­ника міського управління освіти Андрія За­калюка. Він, зокрема, говорить про те, що така ситуація — не лише в одній школі чи конкретному місті. Тому, мовляв, не треба нікого «розпинати», а розібратися, зробити висновки та діяти.

«Те, що сьогодні популярне в TikTok чи Spotify, теж формує світогляд підлітків. А отже, це наша спільна зона відповідальності - школи, родини, держави. І це робота не на один день. Це стра­тегія, якої має триматися вся країна, якщо ми хо­чемо виростити покоління, яке цінує свою мову, культуру і ціну свободи», — зазначив Андрій За­калюк.

Відреагував на ганебний інцидент у лі­цеї № 93 міський голова Львова Андрій Садовий. На своїй сторінці у соцмережі мер написав:

«Останніми днями вся країна ніби рап­тово дізналася, що Львів — це така сама Україна. Що російська культурна окупація не оминула нас стороною. Вона не вибір­кова, а діє на всіх, незалежно від міста чи школи. І коли бачимо у топах прослухову­вань в Україні російську музику, це не про­блема якогось окремого регіону. Це наша спільна біда.

Ми часто обурюємося, коли дізнаємо­ся, скільки державі коштувала поїздка ко­гось із українських артистів на міжнарод­ні конкурси. Ми критикуємо витрати на культуру. Ми хочемо, щоб усе було безко­штовно. Але якщо культура не має ціннос­ті, вона програє. І на її місце приходить чужа. Та, яку можна слухати безкоштовно на YouTube, але яка формує цілі покоління — не українських громадян, а споживачів чужої пропаганди.

Я теж батько неповнолітніх дітей. І, чес­но, я би дуже хотів думати, що мої діти ні­коли не слухали Моргенштерна. Але як вони можуть жити в цьому інформаційно­му просторі - ходити до школи, бути з ін­шими дітьми — і не бачити цієї хвилі, яка повсюди? Це — масова, системна атака. І закривати на це очі означає втратити ще одне покоління.

Водночас не можна сказати, що у Львові діти залишені самі на себе й не ма­ють альтернативи. Ми одними з перших в Україні створили шкільні спортивні ліги — сотні команд, десятки видів спорту, тисячі школярів щотижня мають змогу не просто тренуватись, а змагатися. За цим прикла­дом уже йдуть інші міста.

У нас діє потужна мережа навчально-патріотичних центрів — не для галочки, а з реальними поїздками в Карпати, табо­рами, тренінгами, драйвом. Це і «Пласт», і інші скаутські організації, які саме у Львові є найбільш чисельними й активними.

Є молодіжні форуми, конкурси, творчі ініціативи. Просто зараз мережа «Твори» проводить молодіжний науковий фести­валь, на який приїхав співтворець фільму «Інтерстеллар».

У Львові, якщо є проблема, — ми її не об­ходимо. Ми шукаємо, як із мінуса зробити плюс. Не залишимо цю історію лише на рівні однієї новини. Ми проведемо публіч­не обговорення про вплив російської куль­тури й пропаганди на українську молодь".

…У понеділок, 2 червня, я вирішую по­їхати у ліцей № 93, щоб усе ж таки поспіл­куватись з керівництвом та учнями, спро­бувати розібратися у цій прикрій ситуації, зрозуміти, чому так сталося.

Біля школи зустрічаю двох дівчаток. Ці­кавлюся у них, що думають про інцидент у школі?

Дівчата небагатослівні, дещо насторо­жені…

«Почути таке про свою школу було не­приємно», — каже одна учениця. Інша — мовчить.

Запитую, чому підлітки співали саме у туалеті? Виявляється, є така традиція: в кінці навчального року старшокласни­ки символічно передають туалет… молод­шим учням.

«Це можна було робити під українську музику, — каже учениця. — Але…».

Дівчата мене переконують, що вони не дивляться і не слухають російський кон­тент.

До нас підходить група підлітків, але розмовляти зі мною «про це» відмовля­ються…

Підходжу ближче до школи, бачу, як прибиральниця миє вхідні двері. Нама­гаюся і з нею поговорити про скандал. Але вона як у рот води набрала… Сказа­ла лише, що це сталося не на її поверсі.

Бачу на стіні портрети колишніх учнів — Героїв, які загинули за Україну… Ростис­лав Збриський, Маркіян Нога, Іван Дацко, Роман Потішка, Юрій Руф, Андрій Роз­луцький, Павло Борсук, Тарас Сивень­кий, Андрій Рибак… У дворі школи помі­чаю також іменні дерева, висаджені на знак пам’яті про Героїв. Біля одного з них — портрет Тараса Сороколіта. Вдивляюся в їхні молоді обличчя. Горло стискається, в очах — сльози… Ці портрети я сприйняла як своєрідний німий докір колишніх учнів школи, які поклали своє життя за вільну від російського гніту Україну, нинішнім, любителям російського репу…

Заходжу у вестибюль школи. Називаюся. Через декілька хвилин до мене ви­ходить в. о. директорки ліцею Ірина Солтівська. Має заклопотаний вигляд. Видно, що вона не надто рада мене бачити… Навіть руку подає неохоче.

— Чи є у вас погодження ЛМР на інтерв'ю? — запитує з порога. І додає. — Наша офіційна відповідь була передана до пресслужби ЛМР. Можете туди звер­татися. Все, що ми мали зробити, — ми робимо. Вибачте, бо у мене перевірка, я мушу туди йти…

Коли отримаєте погодження з пре­сслужби, тоді приходьте.

Дізнаюсь, що пані Солтівська на посаді близько місяця. Найближчим часом має відбутися конкурс на посаду директора ліцею № 93.

Вирішую поспілкуватися з батьками та учнями біля школи.

Одна мама мене запевнила, що з дітьми було проведено потужну виховну роботу.

— А цю ситуацію роздули, — каже жінка. — У багатьох українських містах говорять і співають російською… Може, й добре, що так сталося. Тепер ми більше знаємо про наших дітей і зможемо над цим пра­цювати.

Помічаю біля школи ще одну групу батьків. Підходжу до них.

— З дітьми треба працювати і вдома, і у школі, — каже старша жіночка. — Важкий зараз час. І підлітки важкі… Але не можна у тому, що сталося, звинувачувати вчителів. Школа — нормальна, і вчителі - нормальні.

Минулого тижня тут було море поліції. Ще мають бути батьківські збори на цю тему.

Біля навчального закладу помічаю ін­спектора служби освітньої безпеки. Він якраз спілкувався з дітлахами…

Старший лейтенант патрульної полі­ції у Львівській області Юрій Палюх роз­повів мені деякі деталі гучного скандалу.

— Адмінпротоколи поліцейські скла­ли про вчинення дрібного хуліганства за нецензурні висловлювання. Бо на за­конодавчому рівні не заборонено слу­хати російську музику у навчальних за­кладах. (Відповідальність є лише за прослуховування російської музики у кафе та ресторанах. — Авт.).

Звісно, що з моральної точки зору — це неприпустимо… Діти та батьки свою вину визнали. Це була помилка…

У школі - 1600 дітей. Є молодші кла­си. Є старший корпус. У молодшої шко­ли в один час уроки. Я можу проводити там, наприклад, заняття. У старшій шко­лі в цей час може бути перерва. Нереаль­но за усім встежити.

— Як зменшити вплив російського контенту на дітей?

— Для початку такі бесіди мають прово­дити батьки. Вони повинні контролювати, що діти дивляться в Інтернеті, з ким пере­писуються.

У школі ми робимо все, що від нас за­лежить! Я проводжу роботу з патріотич­ного виховання та розповідаю про адмін­відповідальність.

— Дітей дуже сварили?

— Поліцейські викликали батьків, про­водили з ними бесіду. Усі батьки сказали, що вони патріотично налаштовують дітей, але за усім не встежиш.

— Серед дітей був лідер, який це все придумав?

— Звичайно, я знаю, хто це все органі­зував. Це була не одна дитина… Але ця інформація конфіденційна. Якщо хоче­те більш детальну інформацію, можете звернутися у пресслужбу патрульної полі­ції у Львівській області. (Поліцейський по­яснив, якби у школі не було освітнього ін­спектора, тоді б цим питанням займалася ювенальна поліція. — Авт.).

— А ви знаєте про ту традицію — зда­вати туалет молодшим учням?

— От тільки дізнався… Працюю у шко­лі з грудня минулого року. Раніше у школі було багато російського контенту… Без­контрольне споживання TikTок… Але з ді­тьми постійно проводять бесіди, і ситуа­ція змінюється. Вплив на дітей є.

Коли усе це відбулося, ми з молод­шими дітьми проводили акцію «Обійми миру» — робили малюнки до Дня захисту дітей. Їх відправили в Херсонську область для діток, які навчаються у школах на при­фронтових територіях.

— Чому підлітки обрали саме Мор­генштерна?

— Мені пояснювали, що включали різні пісні: англійською та українською мовами. Але хтось вирішив так…

— Вони сказали, що їм соромно?

— Діти хотіли записати відеовибачення, але батьки були проти через те, що побо­ювалися суспільного осуду…

У протоколах написано, що суд має по­вноваження — ухвалити рішення про пу­блічне вибачення (у законодавстві є такий вид покарання для неповнолітніх). Отже, таке рішення може ухвалити суд.