Хто поспішить, той Путіна розсмішить

«Хочемо, щоб Росія знову стала нашим партнером, — зацитував Меркель один із німецьких телеканалів. — Ми хотіли би будувати європейський порядок разом із Росією, а не проти неї».

Така риторика Меркель контрастує з тим, що вона говорила протягом усієї російської агресії в Україні. Саме Меркель була послідовною прихильницею збереження дії санкцій ЄС проти Росії. Адже Кремль, констатувала канцлер, не зробив жодного кроку в напрямку деескалації конфлікту й відновлення територіальної цілісності України. І раптом — така крута зміна оцінок! Настільки, що навіть завжди дипломатичний Петро Порошенко не стримався. Під час четвергової телефонної розмови у “нормандському” форматі, повідомила прес-служба президента, Порошенко закликав «не робити вигляд, що те, що відбулося у Дебальцевому, відповідає Мінським домовленостям». Значить, співрозмовники Порошенка — не тільки Путін, а й Меркель із Олландом, — саме такий вигляд і робили...

Схоже, Меркель перенервувала і... розгубилася. Звідси й незрозумілі пасажі про агресора як “партнера”... Можливо, розгубленість Меркель є наслідком її розчарування у тому, що сталося після Мінська, зокрема, у Дебальцевому. Відразу після переговорів канцлер Німеччини демонструвала хоч оптимізм, але стриманий: жодного прориву немає, це лише проблиск надії... Але насправді, припускаю, Меркель сподівалася на те, що домовленості Мінська-2 будуть виконуватися. Коли ж Путін на ці домовленості наплював, Меркель зрозуміла, що ідея другого Мінська не спрацювала. Що робити далі, канцлер не знає... Дивні та беззмістовні заяви про РФ як “партнера” — сумний підсумок мінської авантюри Меркель і Олланда.

Так — саме авантюри! Таке враження, що ідея Мінська-2 виникла у лідерів Німеччини й Франції спонтанно. З організацією чергової зустрічі у “нормандському” форматі Меркель і Олланд поспішали. Настільки, що поставили Вашингтон перед фактом: їдемо до Мінська, де все “порішаємо”. Формальні консультації Меркель із Обамою відбулися, але до повністю узгодженої позиції сторін було далеко... Дехто припускає, що “алярм” із організацією Мінська-2 був пов’язаний з тим, що ймовірність рішення Вашингтона про надання Києву зброї щодня зростала. І що лідери Німеччини й Франції, вважаючи таке рішення США ризикованим, зробили спробу його заблокувати... Спробу невдалу, бо і миру не досягли, і питання про надання Україні зброї з порядку денного не зняли...

Загалом, чому саме “нормандський” формат? Правдива відповідь західних лідерів не потішить. Тому що тільки на такий формат погодився Путін! А Меркель і Обама на цю гебешну “розводку” піддалися... Хоча мали би розуміти, що по суті “нормандський” формат переговорів дискредитує Євросоюз як інституцію. Адже є обрані відповідними органами ЄС глава Європейської Ради і Високий представник ЄС із питань зовнішньої і безпекової політики. Бідна Федеріка Могеріні ледь не “заднім числом” мусила заявити, що лідери Німеччини й Франції діють у Мінську від імені ЄС. Це була спроба зберегти обличчя. Не годиться ж визнавати, що Меркель і Олланд “кинули” тих найвищих осіб Євросоюзу, які за своїм статусом повинні вести від імені ЄС такі переговори... Присутність на перемовинах Дональда Туска стала би фактичним залученням до процесу Польщі, і це було би добре. Бо ж неправильно, що безпекові переговори по Україні, яка має великий кордон із Польщею, ідуть без присутності польських представників. Звичайно, Путіну така присутність не сподобалася би, імовірно, він би таку ініціативу заблокував. Але ж Київ, замість відразу погоджуватися на “Нормандію”, міг би принаймні таку ініціативу висунути. Щоб Польща, один із наших найбільших друзів у Євросоюзі, не ображалася...