Перемир’я, далеке від миру...
Минув рівно місяць, як представники так званої контактної групи, до якої входили екс-президент України Леонід Кучма, посол Росії в Україні Михайло Зурабов, спецпредставник ОБСЄ Хайді Тальявіні та лідери бойовиків «ДНР» і «ЛНР», підписали у Мінську протокол про припинення вогню.
Перемир’я мало настати з шостої години вечора 5 вересня. На жаль, з того часу в зоні конфлікту загинуло понад 200 людей. Бойовики в носі бачили ці домовленості, жодного дня не припиняли артобстріли як позицій українських силовиків, так і мирних районів Донбасу. Найгарячішою точкою став Донецький аеропорт, який терористи штурмують щодня!
Таємничий протокол, підписаний у Мінську, який нібито складається із 14 пунктів, досі не став надбанням громадськості. Достеменно відомо лише, що, згідно з домовленостями, відбувається обмін полоненими. Цю домовленість українці сприймають позитивно. А ось усі інші компроміси, на які під тиском Кремля пішов президент Порошенко, стали каменем спотикання в українському суспільстві. Особливий резонанс мали ухвалені 16 вересня Верховною Радою з подачі президента так звані “донецькі закони”, які передбачають амністію сепаратистам та особливий порядок мiсцевого самоврядування в окремих районах Донецької i Луганської областей. До речі, 62% українців вважають, що прийнятi закони не зможуть забезпечити стабільний мир на сходi України.
Щодо свого ставлення до перемир’я українське суспільство розділилося на два табори, які умовно можна поділити на “партію миру” та “партію війни”. Миротворці вважають, що життя людей — це найвища цінність, тому домовлятися з ворогом треба було за будь-яку ціну. Інші жорстко критикують домовленості з Кремлем та сепаратистами і вважають, що Росія Мінськими угодами домоглася основного — принизила Україну, бо, по суті, змусила офіційний Київ поступитися територіально.
На жаль, місяць так званого перемир’я не дав великих підстав для оптимізму та сподівань, що ворог готовий до компромісів. Йде гра “в одні ворота”. Росія та керовані нею терористи не збираються складати зброю та налагоджувати мирний процес, а навпаки, продовжують нарощувати бойову міць. Щоразу надходить нова інформація про накопичення на кордоні з Україною російської військової техніки та живої сили. Це може свідчити лише про одне — після затишшя буде буря. Є всі підстави припускати, що Кремль не заспокоївся і таки готується до вторгнення. Не даремно накопичує війська на півночі анексованого Криму, а так званий гуманітарний конвой щоразу постачає на підконтрольну терористам територію військову техніку та зброю. Путіну конче потрібен коридор до Криму, інакше всі його попередні завоювання втрачають сенс.
Путіну перемир’я було потрібне ще й для того, щоб уникнути подальших санкцій. В такий спосіб хотів перехитрити, приспати Захід, який вже втомився від українського питання.
Україні сподіватися на диво не варто. Наша поступливість лише заохочуватиме агресора. Згадаймо слова Саакашвілі, який казав, що після кожних домовленостей з Росією під час російсько-грузинської війни Грузія щоразу втрачала частину своєї території. Те саме нині відбувається і в Україні. Вже мало хто вірить, що нам вдасться відвоювати (принаймні найближчим часом) контрольовані терористами території. Ці анклави можуть стати плацдармом для подальшої агресії. Це лише питання часу. Тому оце хитке, крихке перемир’я Україна повинна максимально використовувати для підготовки до можливої великої війни. Пам’ятаєте афоризм: хочеш миру — готуйся до війни. І ще один: все для фронту, все для перемоги!
