Бойкот російській книжці?
Громадська ініціатива “Економічний бойкот регіоналів. Львів” дісталася до Форуму видавців — публічно, у соцмережах, запропонувавши адміністрації книжкового ярмарку відмовитись цьогоріч від участі російських видавництв.
Основний аргумент протестувальників такий: книжка — такий самий товар, як ковбаса чи снікерс, і тому зараз, поки Росія веде з Україною війну, не варто нам купувати і друковані товари російського виробництва, бо тим самим ми працюємо на військову міць ворогів. Якщо ж російські кампанії все ж таки будуть присутні на Форумі, активіст Отар Довженко обіцяє закликати відвідувачів не купувати книжок, виданих у Росії, влаштовувати пікети і таке інше.
Чимало людей з літературно-видавничої спільноти на Фейсбуку висловилися на підтримку цієї ініціативи. Натомість багато хто — й проти. Дехто — категорично.
Письменник Юрій Винничук вважає, що “російськими книжками на Форумі торгують здебільшого українці. Харків’яни зокрема. Якщо якесь російське видавництво приїде до Львова, то не думаю, що його треба бойкотувати, бо уже той факт, що воно приїхало, свідчить про його позитивне сталення до “бандьор”.
Поетка та прозаїк Маріанна Кіяновська переконана, що “цей заклик і цей бойкот є величезною помилкою”. Її головний аргумент: “Видавці і письменники, готові приїхати до Львова з Росії, не є ворогами України. Навпаки. Це представники проукраїнських сил, не задурманені путінською пропагандою, люди великої честі і совісті. Цей бойкот означав би, що ми їх зневажаємо чи принаймні ігноруємо їхню присутність...” Маріанна наголошує, що не варто будувати нашу культурну політику на заборонах продажу книг, не варто підміняти закликами до бойкотів і забороною продажу книг нормальну, повноцінну культурну політику. “Тотальна заборона російської книжкової продукції в Україні і бойкот російських авторів і видавців на Форумі видавців — явища зовсім іншого порядку, для мене вони за своєю суттю імперські і совкові, якраз у стилі путінської Росії”, — підсумовує свою позицію Маріанна Кіяновська.
Про ставлення президента ГО “Форум видавців” Олександри Коваль до цієї публічної дискусії я дізналася, зателефонувавши до неї. “На Форумі не буде ані російських видавництв, ані російських авторів, бо їх привозили видавництва. А російськомовні книжки продають наші рідні українські учасники. Як і наші книгарні, навіть Книгарня Є”, — сказала вона. — Наразі ми домовилися про те, що російська продукція буде маркуватися. А покупець робитиме вибір: купувати її чи ні”.
А я от думаю: якби на Форум приїхав Борис Акунін, талановитий письменник, великий друг українського народу, то як би ми його зустріли? Або, скажімо, письменник та правозахисник Віктор Шендерович, відомий своєю антипутінською громадською позицією? Або чудовий прозаїк Людмила Уліцкая, яка публічно виголошує у Росії такі, скажімо, думки: “Мы побили мировой рекорд по лжи. Мы являемся свидетелями беспрецедентной манипуляции коллективным сознанием”. На зустрічах із совістю Росії львівські зали були б заповнені ущерть.
Пам’ятаю нашу розмову з письменником Віктором Єрофєєвим, гостем одного з форумів видавців ( у нього тоді вийшов переклад українською роману “Добрий Сталін”). Я запитала, чому так багато російських інтелігентів заражені бацилою великоруського шовінізму — і він мені відповів: це ви ще дуже м’яко висловлюєтесь...
Зараз такий час, що виникає бажання не бачити-не чути нічого, що продукує північний сусід. Не користуватися навіть мобільним зв’язком, бо ці гроші теж врешті-решт підгодовують економіку сусідньої країни, а отже й військовий комплекс. Бо так, як нині, у нас ще ніколи не оголювалися усі задавнені проблеми — усі нерви нараз вийшли на поверхню. І нас часом заносить. Не виплеснути б з водою дитину. Від совісних письменників Росії, від їхньої реакції на виклики часу, від чесних коментарів та підтримки України зараз користі набагато більше, аніж шкоди від грошей за гіпотетично придбану російську книжку. Бо у нас і українські не надто купують.
