Невже зі сльозами на очах?..

Ніколи ми ще не чекали з такою тривогою саме цього святкового дня — 9 травня 2014 року.


Простий люд, особливо на сході і півдні України, очікує, а владні мужі не виключають 9 травня нових провокацій з боку бандитів власного виробництва. А також із боку диверсантів і терористів інших держав, подібних до того, які сталися в Одесі 2 травня. Крутяться у голові слова популярної пісні Давида Тухманова: “...Этот праздник со слезами на глазах...». Сльози за жертвами тієї страшної війни давно вже виплакали матері і вдови загиблих. Так хочеться вірити, що цей День Перемоги обійдеться без нових жертв і без нових сліз. Живемо ніби у мирний час... Хоча насправді йде війна, яку веде проти нас Росія. Не вся Росія, а путінська.

Ставлення до Дня Перемоги у Галичині, дипломатично кажучи, неоднозначне. Це тому, що відразу ж після завершення Другої світової війни, за “других совітів”, з новою силою у Галичині, та й не тільки у наших краях, поновилися нічим не виправдані жорстокі сталінські репресії, масове виселення людей до Сибіру. Та хіба винні у тому чорнороби війни, ті ж українці зі сходу і заходу України, які здолали гітлерівську чуму, що загрожувала усьому світові?

Дивує мене те, що впродовж багатьох років відзначення 9 травня (саме відзначення, а не святкування) у Львові віддано на відкуп комуністам. Лише вони разом з ветеранами війни 9 травня (ветеранами правдивими і самозваними) у щільному кільці міліції мітингують біля Монумента Слави і на Пагорбі Слави — під вигуки “Ганьба!” з боку надто радикально налаштованих львів’ян. Щоправда, усі роки незалежності представники міської і обласної влади покладали квіти на могили загиблих воїнів.

Кажуть, для молодого покоління Велика Вітчизняна війна — те саме, що війна Червоної і Білої троянд епохи Середньовіччя... Але людям будь-якого віку слід пам’ятати той незаперечний факт, що Гітлер вважав зайвою третину “неповноцінних” народів, насамперед слов’янських. Якби не перемога над нацизмом, не знати, скільки б ще палали печі крематоріїв... Україна у тій війні винесла особливий тягар. Коток фашистських армад двічі прокотився її територією. Але чомусь Путіну стрілило в голову припустити, що Росія і без України могла б здолати гітлерівську навалу! Російські історики і політологи, які обслуговують путінську адміністрацію, не вельми охоче згадують прорахунки генералісімуса Сталіна у плануванні і проведенні кількох операцій на території України. Це і оборона Києва влітку 1941 року, коли в оточення потрапили до 600 тисяч червоноармійців, і Харківська катастрофа 1942 року, і алярмове форсування Дніпра, і визволення Києва до жовтневих свят 7 листопада 1943 року. Надто дорогою ціною дісталася українцям, та й не тільки їм, та перемога...

Як відзначати 9 травня? Думаю, переважна більшість селян і городян, які мають дачі, у цей день продовжать ударну трудову вахту на весняних польових роботах. Я ж, наприклад, буду до нестями дивитися по різних каналах історичні передачі на цю тематику. І з задоволенням вкотре послухаю пісні, народжені війною, які знав і співав мій батько, фронтовик...

Так хочеться вірити, що нашій владі, нашим силовикам вистачить пильності і сил, а усім без винятку політичним силам (від крайніх лівих до крайніх правих) стане мудрості і витримки, щоб не провокувати і не допустити у ці дні будь-яких протистоянь. Щоб було це свято без сліз на очах... Завершити ці нотатки хотів би словами поета Роберта Рождественського, які бачив на Марсовому полі Личаківського кладовища у Львові: “Посредине планеты, в громе туч грозовых, смотрят мертвые в небо, веря в мудрость живых...».

Борис КОЗЛОВСЬКИЙ, дитина війни