У Путіна План «Фе»: федералізація України

Запаморочення від кримського успіху в Кремлі, схоже, минуло. Персональні санкції, загроза повної ізоляції, яка може призвести до краху економіки Росії, внутрішньої дестабілізації, та й рішучість України боронити східні та південні області, змусили Путіна пригальмувати


Він не очікував такої різкої та згуртованої позиції Заходу. Думав, Захід, як завжди, пообурюється, пальчиком погрозить і вгомониться. Як з Грузією. Але Україна — не Грузія. Анексія Криму — це зухвала претензія реваншиста Путіна на зміну усього політичного устрою Європи, переділ не лише кордонів, а й геополітичних впливів. Путіна треба було зупинити. І Захід його зупинив. Чого саме злякався Путін? Можливо, вирішили вдарити у найбільш беззахисне місце російського президента — по самолюбству. Може, натякнули, що в третю хвилю персональних санкцій можуть потрапити надто близькі Володимиру Володимировичу люди. Наприклад, депутат Держдуми від “Єдиної Росії” Аліна Кабаєва. Молода жінка не зможе їздити на відпочинок у Канни чи на шопінг у Мілан... Думаєте, не наважились би, все-таки олімпійська чемпіонка. Як кажуть, на війні як на війні... Війна не терпить сентиментів.

Якщо серйозно, то дзвінок Путіна до Обами свідчив, що вторгатися у материкову Україну Росія наразі не буде. Вона почула незговірливий Захід. І третьої хвилі санкцій не хоче. Наразі перетравлює Крим. Путін запропонував Обамі План “Фе”: федералізація України в обмін на відведення російських військ від українського кордону. І як бонус — російська мова — друга державна. Ось такий “дипломатичний вихід з кризи”. Такий собі цинічний шантаж. Україна має піти на поступки агресору, мовляв, краще втратити частину суверенітету, ніж усю країну.

Росія вирішила розвалювати Україну зсередини. Зрештою, цим вона успішно займалася усі попередні роки. Але тепер вирішила прискорити процес: з унітарної держави зробити федеративну, де кожен суб’єкт федерації повинен отримати від Києва таку автономію і такі повноваження, щоб самостійно вибудовувати двосторонні стосунки з іншими країнами. Іншими словами, розчленувати країну і поділити її між сильнішими сусідами. За задумом Москви, через кілька років такої політики суб’єкти федерації мали би провести референдуми за принципом кримського. Росію, звісно, насамперед цікавлять схід і південь України, які самі мали би попроситися до матінки Росії. Путін розуміє, в якому стані перебуває наша пограбована “папєрєднікамі” економіка. Розуміє, що непопулярні реформи неминуче призведуть до падіння рівня життя. А він, тим часом, буде надалі вести економічну та інформаційну війну проти України, підживлювати проросійські, сепаратистські настрої. І чекати слушного моменту, аби відтяпати черговий шмат української землі.

Україна на План “Фе” відповіла зустрічною пропозицією. Директор Департаменту інформаційної політики МЗС Євген Перебийніс заявив, що Україна готова надати РФ план конфедералізації Російської держави, а саме свої пропозиції щодо «впровадження 5-10 державних мов, національних квот в основних органах держвлади, які б відображали інтереси основних національних та мовних спільнот РФ». Адже, пропонуючи нам змінити свій державний устрій, Росія, як федеративна держава, подає поганий приклад. У ній цей устрій не діє, він лише ширма, за якою криється жорстко унітарна, авторитарна держава. Жоден суб’єкт федерації в Росії не має права не те що на самовизначення чи на вихід зі складу Федерації, навіть пікнути не може. Увійти може, вийти ні. А розмови про сепаратизм в Росії караються реальним тюремним терміном. Коли Чеченська Республіка спробувала отримати незалежність від Росії, її втопили у крові.

Такий тролінг Росії з боку України роздратував Кремль. Як наслідок, Росія скасувала переговори з Україною на рівні заступників міністрів закордонних справ, які були заплановані на 4 квітня в Мінську.

Тож які б телефонні розмови не вели Обама та Путін, нам треба вухо нагострити, аби не сталося, як застерігав Тарас Григорович Шевченко: Україну “злії люде присплять, лукаві, і в огні її, окраденую, збудять...”