Нам би ніч простояти та день протриматися...
Ситуація розвивається настільки стрімко, що усе, про що пишеш увечері, наступного ранку може виглядати інакше... Однак попередні висновки й приблизні прогнози зробити можна.
Очевидно, у Криму усе пішло не зовсім так, як планували у Кремлі. Роззброїти українські військові частини російські спецназівці планували швидко. Чомусь сподівалися, що наші здадуться... Не вийшло. Наші солдати, матроси й офіцери героїчно тримаються, не відкриваючи при цьому вогонь першими. Непрохані гості помітно нервують — адже час спливає. Можна, звичайно, спробувати штурмувати українські військові частини, — але це справа ризикована. По-перше, “картинка” вийде негарна. За офіційною версією Кремля, спецназівці в одностроях останнього зразка — “самооборона Криму”. Важко буде пояснити, якого милого ця “самооборона” штурмує українських військовиків. Невже у рамках міфічного “захисту російськомовного населення”? Та й далеко не факт, що такі штурми увінчаються успіхом... Отже, чим довше тримаються у Криму наші військові, тим більш непевною стає доля затіяної на півострові авантюри.
Тому й бісяться! У понеділок увечері з’явилася інформація (може, “фейкова”?) про ультиматум, який поставив українським військовим командувач Чорноморського флоту РФ. Мовляв, якщо до 5-ї ранку вівторка не здадуться, то будемо штурмувати... Гадаю, має під собою ґрунт заява нашого МВС про плановане вбивство трьох-чотирьох російських військовиків, що готується у Криму. Можна буде використати як привід для штурму... Зрештою, сам глава МЗС РФ Сергій Лавров заявив у понеділок: щось там у Криму проти ЧФ замислили... Якщо вже Лавров про це говорить, значить, щось справді готують? Не українською стороною — заїжджими провокаторами.
Але Крим — не єдиний фронт у цій війні. Штурми Донецької і Одеської обласних державних адміністрацій, які відбулися учора, — симптоматичні. Це прикордонні області, в які крізь прозорі кордони (на Донеччині з Росії, на Одещині — з Придністров’я, де стоїть російська армія) завезли тисячі “тітушок”. Саме ці фактичні диверсанти і штурмують українські органи влади... Мета очевидна — захопивши облради, змусити депутатів звернутися до Путіна прийняти області у російське “лоно”... В Одесі у понеділок такий сценарій вдалося зірвати, у Дніпропетровську теж, натомість у Донецьку російські диверсанти свого добилися... Рішення про посилений контроль на кордонах — явно запізніле. Але добре, що його прийняли. Треба зробити все можливе, аби те, що вдалося в Донецьку, не змогли зробити в інших областях України. І, звичайно, треба терміново повертати донецьку владу під український прапор.
Час грає на Україну. Чим довше триває путінська спецоперація в Україні, тим більше у нас у світі союзників. І тим складніше Путіну виправдовувати свої дії перед Заходом. Хоча диктатор на міжнародне співтовариство вже не зважає, але по кишені українська авантюра все-таки б’є. Мінус 50 з гаком мільярдів доларів капіталізації російських компаній лише за понеділок — це багато... Отже, тримаймося!
