Передплата 2024 «Добра кухня»

Ось і Азаров став “папередніком...” Цікаво чиїм?

Скасування найбільш одіозних з так званих диктаторських законів, відставка Азарова — перший дієвий крок до перемоги. Він був дуже потрібний не лише тому, що закони

16 січня перетворювали Україну на Білорусь та позбавляли її будь-яких перспектив. Це важлива моральна сатисфакція для усіх, хто стоїть на Майдані. Звичайно, до остаточної перемоги ще далеко, але важливо, що крок у цьому напрямі зроблено, бо тупцювання на місці призводило лише до того, що країна усе глибше й глибше грузла у безнадії та безвиході. Сценарій закручування гайок провалився. Різьбу зірвало...

Головне для опозиції — не втрачати пильності, не втягуватися у затяжні переговори та довгострокові проекти, як-от створення комісії для конституційних змін! Поступки з боку влади можуть бути своєрідною пасткою, відволікаючим маневром. Віддати мінімум, щоб зберегти максимум. Жодним обіцянкам вірити не можна, лише конкретні дії можуть бути підставою для компромісів. Цинічні заяви, мовляв, ми амністуємо активістів лише тоді, коли Майдан розійдеться, вкотре показують справжню суть цього режиму, для якого народ — живий товар.

Наразі влада віддала те, чого їй не шкода. Увесь скомпрометований і профнепридатний Кабмін мали відправити у відставку ще два місяці тому, коли уряд ганебно провалив євроінтеграцію. За два місяці протестів уряд Азарова мав би піти у небуття, як мінімум, десять разів, після кожного загострення протистояння. Але Янукович його вперто тримав як своєрідний живий щит, щоб здати тоді, коли почне хитатися його крісло. Повсталий народ рішуче налаштований попрощатися саме з Януковичем, який персонально відповідає за той жах, в який перетворив країну. Розуміючи критичність моменту, президент кинув опонентам притриману на “чорний день” здобич. Але Азаров зараз нікому не цікавий, а його запізніла відставка не може задовольнити очікувань людей.

Який компроміс може бути прийнятним? І чи готовий Майдан до компромісу з владою? Відставка Януковича та позачергові президентські вибори, звичайно, були б прийняті “на ура”, але будьмо реалістами. Та й компромісом це не назвеш. Більш реалістичний сценарій створення так званого уряду національної довіри. Очолити його має представник опозиції, але тільки за умови конституційної реформи (повернення Конституції 2004 року, тобто послаблення повноважень президента і посилення парламенту) та створення в парламенті нової більшості. Голова фракції ВО “Батьківщина” Арсеній Яценюк відмовляється очолити Кабмін. І правильно робить, бо очолювати уряд за нинішнього плачевного стану економіки та за нинішньої Конституції — це розділити з Януковичем відповідальність за чотири роки розвалу країни. Більше того, йти на співпрацю з владою в умовах, коли досі ніхто не покараний за вбивства, викрадення та катування людей, означає солідаризуватися з режимом, а відтак назавжди перекреслити своє політичне майбутнє. Дурних, як кажуть, немає. Хоча влада, пропонуючи Яценюку посаду маріонеткового прем’єра, дуже хотіла б пошити опозицію в дурні.

Розв’язати політичну кризу мирним шляхом можна лише за однієї умови — влада почне грати по-чесному. Чи здатна вона на це? На жаль, багато що вказує на те, що під час переговорів з опозицією Янукович тримає дулю в кишені. Говорячи про мирне врегулювання кризи, паралельно готує запасний сценарій — силовий варіант. Звідси телеграма у війська, якою Генштаб вимагав провести збори особового складу та підтримати заяву, суть якої — підтримка рішучих дій президента у боротьбі проти екстремістів. Звідси надмірна жорстокість місцевої влади, міліції та “тітушок” у східних областях. Звідси захоплення заручників, яких хочуть обміняти на звільнення будівель, які контролюють активісти... Стримує Януковича від надзвичайного стану та силового розгону не лише страх перед Майданом, а, мабуть, насамперед страх перед західними санкціями. І не лише економічного чи візового характеру. Надзвичайний стан — це жертви. А за жертв будуть судити. І не в Печерському суді, а в Міжнародному трибуналі у Гаазі.

Схожі новини