Добре, хоч дихати можна... Поки що

Прийнятий у четвер закон про “наклеп” іще не набув чинності, бо не підписаний президентом.


Скористаюся цим, аби дати оцінку тому, що сталося 16 січня у Верховній Раді. Боюся, коли проголосовані вчора “регіоналами” й комуністами законопроекти стануть повноцінними законами, українські журналісти вже не зможуть вільно висловлювати свою думку. Бо ж напишеш, що проголосовані законопроекти не в’яжуться з визначенням “демократія”, — а який-небудь суддя швиденько кваліфікує це як “наклеп”! І навіть якщо в цього судді десять заміських будинків, написати про це ти не зможеш. Збирав на суддю “компромат”, раз таке довідався! А за це — теж тюрма...

Так виглядало, масована атака Кремля на залишки української демократії мала розпочатися після зимової Олімпіади у Сочі. (Путіну треба “вирішувати питання” із лідерами Заходу, тож не хоче, аби ще хтось із них не поїхав до Сочі). Але вирішили не чекати. Мабуть, це зустрічна ініціатива “українських товаришів” — бо вже дістав їх Автомайдан... Що маємо після четверга у “сухому залишку”? Українське законодавство уніфікується з російським і білоруським. Запроваджені репресивні норми переписані фактично під копірку. “Іноземні агенти” (так віднині офіційно називатимуть в Україні громадські організації, що мають фінансування з-за кордону) уже давно є у Росії. А в Білорусі не купиш сім-карту для мобільного телефону без паспорта. Це потрібно правоохоронцям, аби за сигналом мобільного знаходити учасників антиурядових протестів. Коли після президентських виборів у Білорусі десятки тисяч жителів Мінська вийшли на акцію протесту, їх жорстко “зачистили”. Побили кийками, покидали у “воронки” й відвезли в тюрму. А до тих, хто втік, міліціонери навідалися наступними днями. Демонстрантів “вирахували” за мобілками, бо ж знали, хто яку сім-карту придбав.

Уніфікація законодавства за російсько-білоруським зразком означає, що Україна остаточно прощається зі своєю хоч і слабенькою, але все-таки демократією. Із “частково вільної” країни ми стаємо “невільною”. Очевидно, путінська Росія дала нинішній українській владі “кредит” в обмін на повне підпорядкування Москві української зовнішньої політики, і значною мірою — внутрішньою. “Ви хочете залишитися при владі після виборів 2015 року? — запитали у Москві. — Ми можемо це забезпечити. Але мусите все робити так, як ми скажемо”. Угоду про асоціацію з ЄС прихильники євразійського вибору критикували, зокрема, за “втрату Україною частини суверенітету”... Але чим краще пряме управління з Кремля, фактично запроваджене в Україні? Тут про наш суверенітет узагалі не йдеться.

Можливо, хтось у нашій владі ще сподівається: зближення з Москвою не означає вступ до Митного союзу, ми й далі будемо “і вашим, і нашим”... Не вийде. У Росії не приховують: якщо Україна знову “заартачиться”, від неї відразу вимагатимуть повернення всієї суми “кредиту”. Україна в Митному союзі вже до кінця 2014 року — це російська програма-мінімум. Із 1 січня 2015 року має стати реальністю Євразійський союз, — не лише економічне, а й політичне об’єднання. На Україну його організатори, а це російська влада, чекають з нетерпінням...

Підозрюю, далеко не всім “регіоналам”, які так жваво голосували у четвер за антидемократичні законопроекти, хочеться опинитися невдовзі у Євразійському союзі. Це тут вони “господарі життя”, а там будуть “на підтанцьовці”... Але критикувати той же Євразійський союз незадоволені не зможуть — сядуть за “наклеп”. (Позбавити депутатської недоторканності тепер легко). На відміну від справжньої демократії, “керована” жодного плюралізму думок не передбачає.