У Переяславі в списках були... «мертві душі»

Це сталося 9 січня 1654 року в Переяславі. Відтоді Україна стала фактично складовою частиною Московського князівства... Згадати про важливу історичну подію мене спонукав не лише інтерес до історичної тематики, а й можливість провести паралелі між тим, що діялося у нашій славній Україні 360 років тому, і подіями на зламі 2013-2014 років.

360 років тому політичних провидців і політологів не було. Але значна частина козаків інтуїтивно відчувала, що московський цар Олексій Михайлович, говорячи сучасною мовою, їх “кине”... У списках тих, хто мав скласти присягу, були і так звані мертві душі. Люди називали вигадані прізвища... Був і такий трагічний випадок. Бургомістр Переяслава хворів. Він не хотів присягати. Але його принесли на ношах до церкви і змусили це зробити. Через три дні бургомістр помер...

Ще одна паралель. Коли нещодавно Янукович випросив у Путіна знижку на газ, той дістав з кишені якийсь від руки написаний папірець про зміни до газової угоди і зачитав його перед телекамерами. Як такої Переяславської угоди не було. Богдан Хмельницький написав лише перелік тих вимог, які запорозьке козацтво ставило перед Московським князівством. Цар мав накласти на них резолюцію — з якими статтями він погоджується і які заперечує. На початку XVIII століття російські чиновники десь “загубили” Переяславські статті і просили українську сторону пошукати у себе ці папери...

Козацька старшина ставила питання, щоб і московський цар присягнув на вірність своїм обіцянкам широкої автономії. Але як може цар присягати холопові! Мимоволі згадуємо, як Путін примушував чекати по кілька годин у передпокої свого васала Януковича...

Важко запідозрити у проросійських настроях відомого українського історика, колишнього політв’язня, вже покійного Ярослава Дашкевича. Свого часу він відзначав і деякі позитивні наслідки Переяслава. Як би там не було, Москва надала Богдану Хмельницькому військову допомогу для боротьби з Польщею. “Не слід забувати, — казав Ярослав Дашкевич, — і про господарські зв’язки. Україна отримувала економічну допомогу в той скрутний для неї час, коли була спустошена тривалими військовими діями. І це, можливо, відвернуло голод...”.

Але, на думку того ж Ярослава Дашкевича, негативу від Переяславської ради було значно більше, аніж позитиву. Надана царем автономія з року в рік звужувалася, як шагренева шкіра. Досить згадати руйнацію Запорізької Січі, ліквідацію гетьманства, царські укази про заборону української мови, знущання з Шевченка... А потім — “розстріляне відродження”, нищення української інтелігенції, Голодомор, особливо жорстокі репресії сталінського режиму у Галичині, зрештою — Чорнобиль... Думаю, у галичан у їх особливому прагненні до Євросоюзу, окрім цивілізаційного і чисто прагматичного вибору, спрацьовує і генетична пам’ять про те, як радянська влада нищила тут їхню національну гідність і самосвідомість.

Коли 1954 року відзначали 300-річчя Переяславської ради, автору цієї публікації було 14 років. Пригадую, яке то було грандіозне святкування, народні гуляння. Тоді у Львові скрізь можна було побачити гасла “Навіки разом!”. Навіки? Ну як не згадати відомий політичний афоризм “Немає вічних друзів, є лише вічні інтереси”. Наразі національні інтереси України і Росії аж ніяк не збігаються... Їм ближче до Азії, нам — до Європи!