95% майданівців готові стояти до перемоги

Тому вирішила провести опитування тих, хто проти влади і за неї. Я звернулася до 345 учасників акцій протягом чотирьох днів з 9 грудня, із них погодилися відповісти 180, відмовилися 163 (причому 158 “відмовників” брали участь у акції на підтримку уряду та президента). І хоча зібрана кількість даних є недостатньою для узагальнень, проте є можливість зрозуміти спектр настроїв та очікувань митингувальників що по різні боки барикад.

Процес опитування відбувався своєрідною. На Майдані легко погоджувалася відповідати на запитання, і по завершенню завжди чомусь мені дякували. Опитала 140 митингувальників, 5 відмовилися відповідати. Географія тих, кого опитала, охопила всі регіони України, включаючи Крим. 90% опитаних не належали до жодної політичної партії. 10% опитаних вимагали тільки підписання договору із ЄС, 10% — демократичних змін, і 70% були проти уряду та президента, а також існуючої системи влади. Більшість прагнула досягти звільнення політичних в’язнів, нових виборів, зміни президента та уряду, та докорінних змін системи влади в Україні. 63% мають досвід участі у масових акціях протесту, із них більшість — у Помаранчевій революції та у протестах протягом президентства Януковича. 95% мають намір стояти до перемоги; 25% є на Майдані від початку акції протесту; і 22% — більше, ніж тиждень. Майже всі опитані вважають, що рушійною силою протесту є народ, тільки невелика частка зауважила, що політики також важливі.

На мітингу біля Маріїнського парку процес опитування нагадував шпигунський детектив. Підійшла до групи молодих хлопців, і щойно почала представлятися, як тут же підбігла жіночка середніх років і заявила, що вони не будуть відповідати на жодні запитання. Зробила декілька спроб пояснити, що я хочу запитати, але вона хитала головою, промовляючи: “Ніяких запитань!” Ще одна група “відмовників” на моє запитання, чому не хочуть відповідати, риторично відповіли: “Ви що — не розумієте?!” “Можуть з роботи звільнити”, — пролунало тихо десь збоку. Потім розговорилася із групою з Полтави. Повідомили, що їх привезли з роботи на мітинг і обіцяли заплатити за участь. Один із групи сказав, що він за демократичні зміни, і хотів би відвідати Майдан, от тільки не знає, як туди добратися. Головна причина відмови — “нам не дозволено відповідати ні на які запитання”. Тільки 40 митингувальників погодилися відповісти. Вони — із областей центральної та східної України; прийшли на мітинг, щоб підтримати уряд та президента. Більшість із опитаних хоче сильної України і кращого життя, і вважать, що існуюча влада здатна це зробити. Половина із опитаних заявила, що вони за вступ України в ЄС та демократичні зміни; інші вважають, що Україна має підписати Митний союз. Їх ображають політичні лозунги Майдану, оскільки президент був законно обраний більшістю. А також те, що журналісти не цікавляться їхньою думкою, а відразу задають запитання: «Скільки вам заплатили за участь в акції?». Є такі, що вийшли тільки проти Майдану, оскільки розглядають Майдан як засіб досягти політичної влади опозицією. Вважають, що рушійною силою мітингу є люди і політики, а декілька додали — гроші та олігархи. Один хлопець на запитання, чого він хоче досягти, відповів: “Хочу отримати залік”. Декілька разів перепитала, відповідь була тверда — “залік”. Чоловік із Севастополя погодився відповісти на запитання, а по завершенню обурився, що йому не заплатили гроші за день і не дали гроші на зворотній квиток, а в штаб не пускають, щоб отримати свій заробіток. Менше половини мають попередній досвід участі у мітингах, зокрема, під час помаранчевої революції.

Які напрошуються висновки. Вимоги митингувальників на Майдані та біля Маріїнського парку — подібні, оскільки головне для всіх — сильна цілісна Україна і краще життя. Демократичних змін та асоціацію з ЄС бажають обидва табори, хоча бачать різні шляхи для досягнення цього. На теперішній час головна причина протесту на Майдані — докорінна зміна система влади в Україні; а підтримка президента та уряду є головною метою акції антиМайдану. В той же час велика кількість “відмовників” свідчить про те, що люди не підтримують існуючу владу та президента, хоч і пасивно, але не підтримують. На жаль, відсутність діалогу між двома таборами тільки на руку тим, хто хоче дестабілізації ситуації в Україні. Очевидно немає “їх” та “нас”, є тільки МИ. Жорстка політична риторика, що використовується політиками по різні боки барикад, посилює конфронтацію між людьми, і ускладнює початок національного діалогу — мирного і конструктивного. Успіх Помаранчевої революції дав величезний поштовх для прискореного розвитку громадянського суспільства, який би тривав набагато довше, і хоча політики не виправдали надій, суспільство вчиться, як потрібно контролювати і міняти владу. І це — шлях формування демократичного суспільства.

І на останок. Я поки не розумію, як поєднати сучасну олігархічну корумповану систему влади в Україні, яка хоч і активно критикується, але все ж таки сприймається нами (якби не сприймалася, ми би всі оселилися на Майдані на постійно) із прозорістю і підзвітністю влади народу в країнах ЄС; як поєднати нашу готовність продати свій голос із демократичними цінностями народів ЄС; як поєднати нашу нездатність сприймати іншу протилежну думку із повагою і не розпадатися на два агресивні табори із толерантністю демократичного суспільства. І головне — чому ми повинні шукати порятунок знову в тому чи іншому Союзі? Я — проти вступу в Митний Союз, там ми знаємо, що чекати. Я — за ЄС, але у перспективі. Це має вирішити зріла нація і зробити демократична влада. Віриться, що з’явиться в Україні національний лідер, який зможе об’єднати націю, і ми приєднаємося до цивілізованих країн на рівних засадах, а не як нація, що шукає притулку.

Маріне Елбакідзе

Швеція — Україна