Передплатити Підтримати

Україна нагадує наречену, що може втекти з-під вінця...

На відміну від результату футбольного матчу у Франції, де українські футболісти втратили шанс поїхати на чемпіонат світу у Бразилії, на саміті у Вільнюсі Україна ще може сподіватися на успіх.

Попри песимістичні прогнози багатьох експертів, зокрема глави МЗС Польщі Радослава Сікорського, який нині дає менш як 50%, що Угода про асоціацію буде підписана, ще не все втрачено! Думаю, і сам Сікорський вірить, що на саміті у Литві Європа таки дасть Україні зелене світло. А вислів “менш як 50%” — це лише ще один спосіб “підкрутити” українську владу, яка в останні тижні перед історичним самітом почала “морозитися”.

Начебто все йшло як по маслу. За кілька місяців до Вільнюського саміту українська влада почала просто-таки семимильними кроками рухатися до євромрії — старанно виконувати усі “домашні завдання”. На саміті у Ялті Віктор Янукович задекларував, що всі умови Європи буде виконано. В унісон йому казали про це і Азаров, і депутати з Партії регіонів, з якими сталася дивовижна метаморфоза — проросійська риторика різко змінилася на проєвропейську. У якусь мить здалося, що і “справа Тимошенко” нарешті буде вирішена. Ось-ось... І раптом на фінішній прямій влада різко пригальмувала. Народ губився в здогадках: що сталося, чому Янукович знову почав водити європейських колег “за ніс”?

Поляки кажуть: коли невідомо, про що йдеться, йдеться про гроші. Швидше за все, в останній момент Янукович вирішив виторгувати більше, ніж було домовлено. Одні експерти припустили, що президент Росії Путін, коли зрозумів, що Україна вислизає з рук, а метод батога — не­ефективний, вирішив Януковича звабити чимось таким, від чого важко відмовитися. Припускали, що керівник Кремля міг пообіцяти українському візаві дешевий газ, наприклад, по 210 доларів... Або ж дешеві кредити. Чи гарантувати усіляку підтримку на наступних президентських виборах. Або ж усе одразу! Вочевидь, щось таки “здригнулося” у Віктора Федоровича. Хоча добре пам’ятає попередні обіцянки і “кидки”, і не мав би бути таким наївним та довірливим. Можливо, “пряники” від Росії підштовхнули його до розуміння, що під “шумок” у Європи можна виторгувати більше. Тим паче, що сусідня Польща свого часу зуміла домогтися якнайкращих умов з-поміж країн Східної Європи при входженні до Євросоюзу. Можливо, торг тут і доречний. Але відмінність від Польщі у тому, що там ця дискусія не була закритою і з політичним “душком”, бо Польща не мала вибіркового правосуддя. Усі умови Євросоюзу широко і максимально публічно обговорювалися і серед громадськості, і в експертному середовищі. В Україні ж поведінка влади більше нагадує шантаж. Що, відповідно, сіє сумніви у щирості її намірів.

Україна нині нагадує таку собі бажану усіма красуню-наречену, яка не може визначити собі ціни. Через “темне минуле” її спочатку ніхто особливо не хотів, а потім щось змінилося — і вона нарозхват. Різка зміна статусу викликала у неї запаморочення від успіху. Вже навіть дату весілля призначила з заморським принцом, гостей запросила, і раптом злякалась, що може продешевити. Аби не сталося так, що втече з-під вінця і опиниться біля розбитого корита...