Про наступні вибори Мазовецький не думав...
У Варшаві відійшов в інший світ 86-річний Тадеуш Мазовецький, що у 1989-1991 роках був главою першого некомуністичного уряду післявоєнної Польщі. У “народній” Польщі Мазовецький був публіцистом, активним діячем Клубу католицької інтелігенції, депутатом Сейму.
Із серпня 1980-го Мазовецький — радник профспілки “Солідарність”. Під час воєнного стану Тадеуша Мазовецького заарештували. У 1989 році брав участь у переговорах “круглого столу” (між комуністичним урядом і опозицією), внаслідок яких було сформовано новий кабінет міністрів, який він очолив.
Сказати, що польська господарка була тоді у глибокій дупі, — не сказати нічого. (На Заході тоді вважали, що навіть “багатша” Україна має кращі стартові умови). Інфляція сягала близько 200% на рік, державна скарбниця була порожньою, плюс величезні зовнішні борги... Мазовецький пообіцяв ринкові реформи і призначив віце-прем’єром і міністром фінансів 42-річного тоді Лєшека Бальцеровича. Той застосував для лікування хворої польської господарки шокову терапію. План Бальцеровича містив 10 головних законів. Зокрема, закон про центральний банк, який заборонив цій установі фінансувати бюджетний дефіцит, і закон про спецподаток на підприємства, що платили зависоку (порівняно з цінами) зарплатню. Ці закони стримали інфляцію: 1990-го вона була 585%, а 1991-го — вже 70%. За планом Бальцеровича, було також заборонено фінансувати з бюджету нерентабельні державні підприємства. Відразу пригадується український “Нафтогаз”, у який, як у бездонну діжку, досі помпують мільярди бюджетних коштів. Не без користі для певних осіб, — але з фатальними наслідками для України... Чіткі правила, запроваджені урядом Мазовецького, відкрили дорогу в Польщу прямим закордонним інвестиціям. У нас таких, крім спекулятивного банківського капіталу, досі обмаль...
“Терапевтам” було непросто. Інфляція спочатку стрибнула ще вище (аж до 1000%), зросло безробіття, сотні тисяч поляків страйкували... Мазовецький і Бальцерович знали, що значна частина населення їх проклинає, але не звертали на шлях популізму. Так, здобули б на цьому шляху дешеву популярність, — але ж “терапевти” думали не про неї, а про Польщу... Починаючи з 1992 року, польська економіка пішла вгору. Мазовецький уже не був прем’єром. “Мавр” зробив свою велику справу, тож “мавр” міг піти.
На початках нашого “помаранчевого” періоду мені пощастило спілкуватися з Тадеушем Мазовецьким у Варшаві. Пам’ятаю, як вразило те, що екс-прем’єр живе у звичайній двокімнатній квартирі, яка ніяк не “тягне” на розкішну. “Тут почуваюся комфортно, хоча стеля занизька”, — жартував високий Мазовецький. Він розповів, як усі в Польщі дивувалися, коли Онишкевич, заступник міністра оборони в його уряді, їздив на службу на велосипеді. Я розповів про нашого Луценка, який шокував підлеглих, заплативши за обід в їдальні МВС… “Важливо, щоб це був не просто жест, а початок певного стилю”, — констатував пан Тадеуш. Але зі “стилем” у нас тоді не склалося. І не лише зі “стилем”...
Шокова терапія була дуже болісною. Чи можна було провести польські реформи більш гуманно? Можливо. Але історія не визнає умовного способу... “Трансформація виявилася важчою, ніж можна було уявити. Пам’ять про те, що було, швидко зникає, — пояснював мені нелюбов багатьох поляків до реформ свого уряду Мазовецький. — У Польщі треба було б улаштувати крамницю-музей, у якій би... ніц не було. З продавцем, яка б відповідала: “Немає, і не знаю, коли буде!”. У тій крамниці, аби купити туалетний папір, треба приносити старі газети. А поруч зробити ВВІР — бюро з видачі паспортів”… Із часом все стало на свої місця: із ринкових реформ уряду Мазовецького скористали також і поляки, які ті реформи ненавиділи.
