Як легше «батька бити»: гуртом чи кулаком?

До президентських виборів ще далеченько, два роки, а неофіційна виборча кампанія вже стартувала і набирає обертів. Фальстарт спричинила дискусія на тему єдиного опозиційного кандидата. Привід дали самі опозиційні політики, які цю тему винесли на публічне обговорення. Тон дискусії задала Юлія Тимошенко. Вона прямо заявила, що є противником висунення єдиного кандидата в президенти від опозиції у першому турі. На її думку, усі три лідери опозиції — Яценюк, Кличко і Тягнибок — мають стартувати у виборчій кампанії, і власне результати першого туру мають визначити єдиного кандидата від опозиції. “Це і є всенародний праймеріз”, — каже Тимошенко. Натомість Юрій Луценко наполягає, щоб опозиція визначилась з єдиним кандидатом на президентські вибори вже цього року. І він, на думку Луценка, має бути вже у першому турі. «Буду робити все, щоб так і сталося. За потреби закрию всіх кандидатів у кімнаті, аж поки з неї не піде білий дим і ми не дізнаємося єдиного кандидата, який переможе Януковича», — заявив екс-міністр.

І Тимошенко, і Луценко наводять чимало аргументів, з якими можна і погодитись, і посперечатися. Але будьмо реалістами. Вже зараз видно, що усі три лідери налаштовані брати участь у кампанії. У кожного своя мотивація, свій сенс. Тому говорити зараз про єдиного кандидата — це переливати з пустого в порожнє. Його не буде.

Тим паче, що Яценюк, Кличко і Тягнибок мають приблизно однаковий президентський рейтинг, плюс-мінус, у межах похибки. Наразі соціологія виводить на перше місце Кличка, але відрив від партнерів непереконливий. Та й лідирує Кличко лише тому, що проти нього ще не запускали жодного компромату та не витягували з біографії негативу. Хоча вже з’являється інформація, що у Кличка можуть виникнути серйозні проблеми з балотуванням у президенти, оскільки він останні десять років не був резидентом України, тобто не жив в Україні. А це одна з конституційних вимог для кандидата на посаду глави держави. Тобто на сьогодні серед опозиціонерів не викристалізувався очевидний лідер. Як це було, скажімо, в 2004 році, коли на опозиційному полі у Ющенка не було жодного конкурента. Тоді і дискусії такої не було. Натомість пригадуєте “канівську четвірку”? Чому вона виникла? Бо серед її учасників не було однозначного лідера. Чим це закінчилось? Крахом і взаємною компрометацією. Отримавши тоді нищівний удар і по самолюбству, і по іміджу, канівські підписанти були врешті-решт змушені розпрощатися і з амбіціями, і з великою політикою. Зараз у стані опозиціонерів також немає беззаперечного лідера. Немає одностайності і серед опозиційного виборця. То на яких підставах і за якими критеріями обрати того єдиного і неповторного? Кинути жереб?

Крім того, досі не зрозуміла доля Юлії Тимошенко, яка вважається лідером опозиції, і це не заперечують ані Яценюк, ані Кличко, ані Тягнибок. Партія “Батьківщина” публічно заявила, що на посаду президента висуває кандидатуру Юлії Тимошенко. Зрозуміло, це радше психологічний крок, щоб морально її підтримати. Адже за теперішніх реалій вона, як засуджена, не може брати участі у виборах. Але ситуація може змінитися. І тоді зміняться стартові умови. Наприклад, Кличко зараз говорить про необхідність висунення ще у першому турі єдиного кандидата, при цьому усі розуміють, що має на увазі себе. Але якщо Тимошенко вийде з-за ґрат, поїде до Німеччини на лікування і отримає можливість публічних виступів, а тим паче, якщо з’явиться юридична можливість балотуватися на виборах, соціологія може відчутно змінитися. Передбачається, що під час лікування в Німеччині Тимошенко може отримати якусь вагому посаду в одній із міжнародних організацій. Це була б своєрідна політична реабілітація лідера української опозиції. Крім того, у жовтні очікується рішення Європейського суду вже по суті “газової справи Тимошенко”. Швидше за все, це рішення буде на її користь. Україні доведеться його виконувати. І це вже буде юридична реабілітація. Отже, після рішення Європейського суду вона має бути на волі. І може повернутися в Україну. Якщо, звичайно, її не заарештують за інші справи, які “шиє” Генпрокуратура. Але за умови Асоціації це буде зробити проблематично.

Чи буде готовий Кличко у такому разі поступитися Тимошенко? Чи тоді знову змінить свою думку щодо єдиного кандидата у першому турі? Адже 18 травня у Києві під час акції «Вставай, Україно!» лідери опозиційних парламентських фракцій підписали декларацію про координацію дій на президентських виборах 2015 року, в якій домовилися підтримати єдиного кандидата у президенти у другому турі за умови збереження нинішньої виборчої системи. І підпис Кличка там стоїть поруч з автографом Яценюка і Тягнибока. Зараз Кличко, по суті, порушує попередні домовленості. На жаль, лідер “Удару” вже не раз демонстрував, що не має схильності до командної гри.

Як на мене, дискусія про єдиного кандидата наразі не на часі. Ба більше, вона шкідлива і вносить дисонанс у лави опозиції. Лідери опозиційних партій ризикують пересваритися ще до початку виборчої кампанії. Не дивно, що цю тему дуже люблять смакувати провладні політики і експерти. Це чудовий привід ще раз “поколошматити” опозицію замість того, аби розповідати народу про причини і наслідки “покращення”. Зрештою, ганебний приклад “канівської четвірки” мав би застерегти політиків від втягування у цю дискусію. До того ж наразі немає суспільного тиску на політиків щодо необхідності висунення єдиного кандидата. Громадська думка також розділилася. Одні вважають, що бити Януковича треба єдиним кулаком, а не розпальцьованою долонею, інші переконані, що гуртом батька краще бити. Якою насправді має бути переможна стратегія опозиції, буде зрозуміло тоді, коли знатимемо умови і правила гри. Тому розмови про єдиного кандидата варто відкласти і почекати на розвиток ситуації.