Не в геях річ

Обравши шлях до Європи, українці ще не сприймають європейських цінностей

На початку вересня Верховна Рада об’єдналася не лише у прагненні підтримати законопроекти, необхідні для підписання в листопаді у Вільнюсі Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Єдиними представники провладної більшості і опозиційної меншості були також і у своєму небажанні голосувати за “гомосексуальний” законопроект. Ба більше: парламентарії не лише категорично відмовилися розглядати законопроект (також необхідний для Угоди), а й домовилися спорядити до Брюсселя омбудсмена Валерію Лутковську. Нехай, мовляв, Уповноважений Верховної Ради з прав людини роз’яснить розбещеним європейцям, що у начебто глибоко моральній Україні їхня “аморальність” не пройде. Тож якщо у ЄС хочуть, аби Угода про асоціацію була підписана, то нехай на прийнятті Києвом скандального закону не наполягають...

Яких тільки страшилок не вигадують про вище­згаданий законопроект! І одностатеві шлюби, мовляв, він в Україні запровадить, і гей­паради дозволить, і ледь не усиновлення геями і лесбійками дітей­сиріт започаткує... Насправді нічого цього у законі немає. А що там є? Секс­меншини у законопроекті щодо протидії дискримінації, який пропонує прийняти Україні Європейський Союз, ­ лише одна з категорій населення, що підлягає захисту. Від чого? Насамперед від дискримінації при прийомі на роботу. От припустимо, ви сповідуєте не надто поширену в Україні релігію і відкрито це декларуєте. Приходите влаштовуватися на роботу, а вам кажуть: таких нам не треба, а якщо хочете в нас працювати, мусите ходити до такої­то церкви... Або, наприклад, роботодавцеві не сподобається ваш колір шкіри, або ваше етнічне походження, або ж сексуальна орієнтація... Правам усіляких меншин у Європейському Союзі приділяють підвищену увагу ­ звідси й рекомендація Україні, яка хоче підписати Угоду про асоціацію з ЄС, прийняти відповідний законопроект.

Критикуючи законопроект за “розбещеність” і “аморальність”, вітчизняні законодавці забувають розповісти українцям ось що: від його прийняття чи неприйняття залежить наш прогрес на шляху до безвізового режиму з ЄС! У Європі вважають приблизно так: якщо закон щодо протидії дискримінації не набуде чинності в Україні, значить, тут залишаться люди, яких із тої чи іншої причини “давитимуть”. А відтак ці люди прагнутимуть усіма правдами й неправдами вибратися на постійне місце проживання до Євросоюзу. Висновок? Про безвізовий режим із Україною говорити рано... Для депутатів, звичайно, візовий режим із ЄС ­ не проблема. На відміну від їхніх виборців.

Зовсім не дивує те, що проти антидискримінаційного законопроекту виступають комуністи й “свободівці”. Наші “червоні” ­ п’ята колона Кремля в Україні. Москва зараз робить усе, аби не допустити підписання Києвом Угоди про асоціацію з ЄС. Тож КПУ як може, так і допомагає своїм московським начальникам. Якщо антидискримінаційний законопроект потрібний для підписання Угоди про асоціацію, значить, “червоні” проти цього законопроекту. Тим паче, електорат у комуністів такий, що на страшилку про “одностатеві шлюби” заводиться з півоберта... “Свобода” ніколи не приховувала, що “гнилі” ліберальні цінності для неї ­ чужі та ворожі. Повага до меншин, яка є ідейним стрижнем антидискримінаційного законопроекту, ­ однозначно ліберальна цінність. Тож сподіватися на підтримку законопроекту нашими націоналістами не доводиться... Зрештою, чого чекати від політичної сили, яка пропонує “винести на всенародне обговорення проект Закону про пропорційне представництво в органах влади українців та представників нацменшин”? Якраз від таких “математиків” антидискримінаційний законопроект і покликаний захистити українців.

Причини несприйняття законопроекту “Батьківщиною” і Партією регіонів (відносно ліберальний “Удар” нібито не висуває настільки категоричних заперечень) ­ інші. Суто передвиборні. Наші політики бояться, що після голосування за антидискримінаційний законопроект до них приклеїться імідж “голубих”. Або ж таких, що до представників секс­меншин ставляться толерантно. І як з таким “п... ським” іміджем іти на президентські вибори? Заклюють...

Відмовляючись підтримувати антидискримінаційний закон, українські депутати чуйно вловлюють настрої, які панують серед українських виборців. На жаль, подвійна мораль ­ одна з головних характеристик теперішнього українського суспільства. Ми публічно обурюємося продажністю наших політиків, ­ але, потрапивши на їхнє місце, продавалися би так само (аби хто платив). Ми готові день і ніч таврувати хабарників, ­ але радо роздаємо наліво й направо хабарі. У глибині душі погоджуючись з тим, що така система полегшує нам життя. Ми, напевно, розуміємо, що чмирити геїв і лесбійок при прийомі на роботу ­ це неправильно. Але наша позірна, несправжня, нещира “моральність” змушує нас обурюватися “голубими” і “розбещеним” Євросоюзом, який хоче нав’язати нам (таким “високоморальним”!) свої “аморальні” цінності.

До речі, про цінності. Дискусії про них у контексті української євроінтеграції бракує найбільше. От подивіться, вибір між Європейським і Митним Союзом розглядається в Україні здебільшого як вибір між більшими і меншими грошима. Туди підемо ­ стільки одержимо (не заробимо, працювати ніхто не планує), а сюди підемо ­ стільки. Тож треба подумати, за чий посаг віддатися... Натомість наш вибір повинен бути насамперед вибором ціннісним! Тобто: обираємо ЄС, тому що хочемо сповідувати його базові цінності ­ конкурентну ринкову економіку, виборну демократію, громадські свободи, права особистості, толерантність, повагу до меншин (у тому числі й сексуальних). У нас, на жаль, наразі виходить інакше: до великих грошей Європейського Союзу ми приєднатися “завжди готові”, а от деякі його цінності нам категорично не підходять...