Якщо в крані немає води...
«Традиційні» для нашого міста проблеми з водою, здавалося б, уже вирішені. Та, виявляється, далеко не усі львів’яни мають таку розкіш, як щоденний душ. Періодичні відключення як гарячої, так і холодної води давно стали нормою.
Особливо це актуально для мешканців “спальних” районів, де немає колонок, а водопостачання — цент-ралізоване. Як тільки розпочинаються перші спекотні дні, відключають гарячу воду “на профілактику”. Обіцяють, незручності доведеться терпіти два тижні, але цей процес, як правило, затягується на три-чотири. Знайома, що живе на вул. Володимира Великого, потерпає від такої антисанітарії ціле літо. Це змусило її спорудити якусь особливу конструкцію у ванні, адже вона — затята чистюля й не може почуватися комфортно, якщо двічі на день не прийме душ.
Але таких мезофобів (затятих) не надто багато. Принаймні львівські умови не залишають їм шансів. Не кожен погоджується витрачати купу часу на те, щоб нагріти баняки, розвести воду до потрібної температури, розмазати по шкірі бруд (навряд чи “банячковий душ” слід вважати повноцінним миттям) і потім витирати гель або мило рушником, адже змити його, коли тепла вода дефіцит, не так просто. Нема чого дивуватися, що навіть вранці у маршрутках ще той запашок... Мабуть, проблема не лише в тому, що пасажири не читали у дитинстві “Мойдодира”: незважаючи на розквіт цивілізації, елементарних гігієнічних умов у великому місті немає. Особливо важко доводиться людям, які потерпають від гіперпітливості або інших шкірних захворювань: їм необхідно митися як мінімум тричі на день.
Дехто запитує: “Якщо існують проблеми з водою, чому львів’яни не встановлюють собі бойлери?”. Нормальний енергоощадний пристрій коштує близько 2,5 тис. грн., тож навряд чи його може собі дозволити людина з мінімальною зарплатнею, той, хто знімає квартиру, або роками відкладає гроші на інші життєво необхідні речі. Не дивно, що останнім часом серед показників бідності важливе місце займає не лише старий одяг та потерте взуття, а й запах немитого тіла.
Нерідко у Львові зникає не лише гаряча, а й холодна вода. Її можуть відключити на цілий день без жодних попереджень. Нещодавно зателефонувала подруга, її голос тремтів. Коли сказала, що причина нещастя тільки у тому, що несподівано зникла вода, я запідозрила у неї невроз. Але привід для сліз справді був. Як тільки дівчина намилила голову, кран тривожно зашипів. З шампунем на голові вона просиділа кілька годин. Скаржилася, що цілий день “пішов коту під хвіст”, адже вийти на роботу з намиленим волоссям не змогла, а займатися домашніми справами чи готувати їсти без води також нереально. “А колись люди постійно так жили!” — зауважила її старенька сусідка. У ті часи вони були до цього готові, а зараз такі ситуа-ції нагадують пастку, вибратися з якої розпещеним благами цивілізації львів’янам так само складно, як “кіношному” прибульцю з минулого — керувати автомобілем.
