Одарченко незручний, бо не ручний?

Цікаво: у лісі щось здохло? У середу Окружний адмінсуд Києва відхилив позов такого собі пана Горбатого з Донецька, який зажадав від суду, аби той позбавив Одарченка статусу народного депутата. Рішення суду для багатьох стало приємною несподіванкою. Бо вже звикли, що українські суди зазвичай не ухвалюють рішення на користь опозиціонерів. Мовляв, якщо комусь закортіло через суд покарати неугодного політика, то це не просто так, не випадковість і не витівка неадекватної людини. Такі сценарії прописуються у високих кабінетах і реалізуються у судових залах. Але справа Одарченка стала чи не першим винятком з цих неписаних правил (чи понять). Чому?

Це цікаве питання. Сам Юрій Одарченко наразі не має на нього відповіді. Як немає відповіді і на ще одне цікаве питання: хто стоїть за цією справою, хто замовник позову Горбатого? Звичайно, перша відповідь — влада. З її подачі, але чужими руками, успішно позбавляли мандатів Балогу, Домбровського і Власенка. Претензії до цих депутатів були надуманими, але формально можна було зачепитися. У ситуації з Одарченком претензії пана Горбатого не просто надумані, а абсурдні. Житель Донецька стверджував, що після складення присяги у 2012 році Одарченко був членом правління донецького ТОВ «Донецькаква», отже — сумісником. У Одарченка від таких звинувачень волосся стало дибки. До Донецька він не має жодного стосунку, бо сам з Херсона, у Донецьку був раз у житті багато років тому — на весіллі друга. Про фірму «Донецькаква» — ні сном ні духом, вперше почув про її існування, коли дізнався про зміст позову. Але найцікавіше, що згідно з даними державного інформаційно-ресурсного центру, вказане ТОВ було ліквідоване у 2009 році. Про це Одарченко дізнався згодом, коли почав “копати” інформацію про загадкову фірму. Виходячи з цього факту, суд в принципі не мав би приймати позову Горбатого до розгляду або мусив би провести досудове слідство. Однак суд позов взяв, що наштовхувало на песимістичні висновки. Більше того, про розгляд справи Одарченко дізнався випадково, жодної повістки йому не надходило. Юристи київ­ської “Батьківщини” традиційно моніторять справи у київських судах, і власне вони випадково наткнулися на інформацію на сайті суду про позов громадянина Горбатого до ЦВК про зобов’язання ЦВК позбавити Одарченка мандата як сумісника. Винуватець події припускає, що суд хотіли провести тишком-нишком, без його участі (Одарченко виступав як третя особа). Але найцікавіше, що і ЦВК нічого не знала про суд, дізналася про нього лише тоді, коли інформація з’явилася у пресі. Коли Одарченко прийшов у суд, аби ознайомитися зі справою, суддя до нього поставилася агресивно, навіть вороже.

Усі ці нюанси наштовхували на думку, що рішення щодо опозиціонера вже прийнято, суддя лише його формально озвучить. Адже до цього часу “дрібниця”, що справа шита білими нитками, суд ніколи не зупиняла. Тому рішення суду на користь опозиціонера стало таким несподіваним. І це наштовхує на ще одну версію “справи Одарченка”, яку вже озвучили деякі експерти. А може, ляльководи пана Горбатого не влада, а “любі друзі” з опозиції? Ця версія не така вже й несподівана, адже Юрій Одарченко належить до старої гвардії “Батьківщини”, він стояв біля джерел створення партії. Спочатку був головою Херсонського обласного осередку, потім з ініціативи низів (що стало прецедентом!) його обрали головою Київської міської організації. Саме Одарченко організовував і проводив усі акції протестів у столиці під час судових засідань над Юлією Тимошенко. Сам з ранку до ночі брав у них участь. Одарченко завжди виступав за прозору і демократичну внутріпартійну політику — як у фінансовому, так і кадровому плані. Він один з тих, хто не був палким прихильником об’єднання “Батьківщини” з “Фронтом Змін”. Не можна сказати, що у нього якийсь відкритий конфлікт з Яценюком та його найближчим “фронтовим” оточенням, але й великої любові також немає. Та головне, що Одарченко категорично виступив за те, що на вибори до Київради партійний список треба формувати виключно з партійного активу і визначати місце кожного залежно від його реальної діяльності, а не грошового вкладу. Це не всім сподобалося. Особливо так званим гаманцям, або фінансистам партії, які хотіли формування списку “Батьківщини” до Київради взяти під своє крило. Одарченко своїми прозорими підходами до формування списку ламає звичні схеми і усталені традиції. Для лідерів опозиції він незручний, бо не ручний... Отже, чи не стоять за скандальним судом свої ж однопартійці? Позбавивши його мандата, вони б відчутно зменшили вплив Одарченка на процеси в партійному середовищі. І якраз акурат напередодні виборів до Київради, які мають бути через кілька місяців...

Те, що суд ухвалив рішення на користь опозиціонера, може опосередковано підтверджувати цю версію. Бо домовленості могли бути на нижчій ланці, а коли перші особи держави дізналися про такий позов, могли дати ініціаторам прочухана.

Як би там не було, рішення суду грає на руку і владі. Після звільнення Луценка вона має ще один козир, що в Україні таки справедливий суд і немає горезвісного вибіркового правосуддя.