Усі революції починаються зі столиці...
Схоже, правляча політична сила забула, що революції робляться у столиці. Вочевидь, стерлися з її “дірявої” пам’яті і буремні події осені 2004 року, коли майже весь Київ одягнувся у помаранчевий колір.
Зухвало ігноруючи вибори мера Києва, влада може нарватися на новий Майдан. Терпець інтелігентних, толерантних киян, які з останніх сил терплять окупацію Києва “донецькими”, ось-ось увірветься. Але панічний страх “регіоналів” втратити контроль над столицею, переважає над інстинктом самозбереження. Чи вийдуть кияни масово на протест — це ще під знаком запитання, а вибори міського голови влада програє “в одні ворота”. Тут, як кажуть, без варіантів.
Нагадаю, вже майже рік Київ безголовий. Першого червня минулого року одіозний Леонід Черновецький (ще одна незагоєна рана киян) склав повноваження мера. Наступного дня Київрада мала би зібратися і звернутися до Верховної Ради, аби вищий законодавчий орган, згідно з Конституцією, призначив позачергові вибори мера столиці. Та саме на цей день Київрада з незрозумілих причин скасувала своє засідання. І потім свідомо затягувала час з призначенням сесії. Врешті, зібралася саме тоді, коли Верховна Рада вже пішла на канікули. Відтак призначати позачергові вибори у столиці не було кому. А восени розпочалась парламентська виборча кампанія, і вже було не до Києва...
Тим часом владу у столиці, по суті, узурпувала Партія регіонів. Спочатку Янукович розставив на усі ключові владні та силові структури своїх відданих донецьких хлопців (навіть на посади голів райадміністрацій у місті Києві призначив варягів з Донецька). А закріпив тотальне панування над Києвом призначенням на посаду голови Київської міської адміністрації члена Партії регіонів Олександра Попова. Він підім’яв під себе посаду мера міста, на яку його ніхто не обирав і не уповноважував.
Нарешті минулого вівторка у Верховної Ради дійшли руки до справ столичних. На голосування винесли постанову про призначення виборів у місті. І “регіонали” за допомогою комуністів її успішно “прокатали”. Зрештою, на інший результат ніхто особливо і не розраховував, бо усі розуміють, що “регіонали” собі не вороги, шанси Попова перемогти на чесних (та навіть не дуже чесних) виборах дорівнюють нулю. Особливо після снігового армагеддону, коли влада міста кинула безпорадних людей, що опинились у полоні негоди, напризволяще. В той час як кияни самотужки відкопувалися зі снігових заметів, пан Попов насолоджувався краєвидами Відня (у сам пік снігопадів, у п’ятницю зранку, на річницю свого срібного весілля він разом із дружиною полетів до Відня).
Чи вдасться опозиції відстояти право киян обирати собі владу? Від відповіді на це сакраментальне запитання залежить не лише доля столиці, а й країни. Для влади ситуація з виборами у Києві — це відпрацювання своєрідної маніпулятивної технології. Зрештою, майже рік владі вдавалося водити усіх за ніс... А для опозиції і громадян “битва за Київ” — це своєрідний тест на політичну зрілість, на здатність виборювати свої права та відстоювати свою гідність. Якщо сьогодні українці “проковтнуть” наругу над киянами, з якими влада демонстративно дозволяє собі не рахуватися, то завтра ця технологія буде відпрацьовуватися на всю Україну. І ми забудемо, що таке вибори. Нехай навіть такі потворні, як торік до парламенту.
