Надія на те, що Кім — нормальний... А якщо ні?

Про “СТАН ВІЙНИ” з Південною Кореєю повідомила кілька днів тому Центральна телеграфна агенція комуністичної КНДР.


“Міжкорейські відносини вступають у стан війни, і всі питання між двома Кореями вирішуватимуться за законами воєнного часу”, — ця заява уряду в Пхеньяні наробила шуму... Пізніше з’ясувалося, що перекладачі наплутали: начебто в оригінальному тексті йшлося, що Північна Корея діятиме “за законами воєнного часу” лише у випадку провокацій Південної... Так чи інакше, ситуація на корейському півострові залишається напруженою. Минулого тижня молодий північнокорейський лідер Кім Чен Ин привів ракетні війська КНДР у стан готовності до удару — по континентальній частині США та американських військових базах у Південній Кореї і в Тихому океані.

У Південній Кореї спочатку зберігали спокій. За багато років там навчилися не сприймати загрози КНДР всерйоз. Але зараз уже і в Сеулі нерви здали. За словами міністра оборони Південної Кореї, у країні розробляють план “активного стримування” КНДР, який не виключає і завдання попереджувального удару — задля “швидкої нейтралізації загроз ядерного або ракетного удару з боку Північної Кореї”.

Щодо “континентальної частини” США, то це, ймовірно, не більше як пропагандистська страшилка. Не віриться, що північнокорейські ракети туди долетять. Натомість до Сеула і баз США у Південній Кореї — лише кількадесят кілометрів! Та й до Японії зовсім недалеко. Загроза “повномасштабної” і “ядерної” війни, якою лякає світ мілітаристський режим у Пхеньяні, стає дедалі реальнішою...

Великому концентраційному табору, яким фактично є Корейська Народно-Демократична Республіка, багато років допомагали ідеологічні союзники. У 50-х саме на корейському півострові вперше увійшли у безпосереднє вогневе зіткнення радянські та американські льотчики. Загибель людей радянських вождів хвилювала мало. Бо ж мали від корейської війни користь: по-перше, зупиняли “агресивних імперіалістів”, які хотіли збити корейський народ зі шляху до світлого майбутнього, по-друге, могли випробувати в реальному ділі нові бойові літаки... Усю Корею комуністичною зробити не вдалося, а у її північній половині Кім Ір Сен (дід Кім Чен Ина) та його товариші збудували соціалізм із вельми дивною специфікою. Не шведський — сталінський. Усі ці роки північні корейці мільйонами помирають від голоду...

Головним спонсором північнокорейського концтабору став Китай. Не так із ідеологічних міркувань, як із геополітичних. Китайці не хочуть, аби об’єднана Корея стала ще однією сильною проамериканською державою регіону (поряд із Тайванем і Японією). Це, вважають у Пекіні, порушило би баланс на Далекому Сході. Поки в КНДР правили Кім Ір Сен і його син Кім Чен Ір, Китай справлявся з “підопічними”. Кіми часто лякали світ, але китайці завжди гасили ці “пожежі” продовольчими поставками. Але зараз, коли до влади прийшов Кім Чен Ин, Пекін уже не контролює ситуацію у КНДР. Китай сам про це заявляє, і з Москви щось таке вже прозвучало... У світі зараз головна надія на те, що молодий Кім ядерної війни не розпочне. Сам собі, мовляв, не ворог. Це слушна думка — за умови, що Кім нормальний. А це не факт. Адже шизоїдний режим рано чи пізно цілком може очолити шизофренік...