Перемалювати!

Відносини «студент – професор» в усі часи не були простими...

Як випускник Львівської політехніки, дотепер пам’ятаю, яким несподіваним стало для нас, першокурсників, знайомство з нарисною геометрією — розділом геометрії, що вивчав методи зображення тривимірних об’єктів з використанням двовимірних проекцій. Скільки труднощів ми мали, коли треба було просторову фігуру зобразити в одній площині. Хто зумів розібратися і міг правильно креслити епюри, не мав пізніше проблем з вивченням такого складного предмета як опір матеріалів… Але мова не про складнощі вивчення того чи іншого навчального курсу, а про тих викладачів, які доносили студентам розуміння нарисної геометрії. Дехто з них був принциповим, і першокурсникам було непросто пройти першу у житті сесію без втрат.

Моїм ВИКЛАДАЧЕМ був «професор» Полянський. Хоча був тільки доцентом, але старшого, ще передвоєнного викладача ми називали шанобливо. Не пам’ятаю, щоб у нас — енергетиків — з ним були якісь проблеми. Але ми добре пам’ятали легенду, яка переходила з року в рік, що була колись така група, яка після заваленого екзамену «скинулася» зі стипендії, купила труну і доставила йому під двері помешкання. Років через тридцять виявилося, що та легенда мала під собою достовірний факт, бо серед тих сміливих студентів був гуцул Іван Могитич, світлої пам’яті знаний львівський будівничий. Тож Іван Романович розповів мені «з першої руки» усі деталі «операції» з труною...

Ще одного викладача років двадцять по тому називали «Перемалювати». Він майже ніколи не приймав з першого заходу виконані завдання, а мав за звичку перекреслити лист ватману навхрест і писати слово «перемалювати». Уявляєте, скільки він мав ображених студентів…Та одного разу отримав потужну відповідь. Він якраз помалював своє стареньке авто, яким мав за звичку приїжджати до праці. Яким було його обурення, коли, вийшовши з аудиторії, побачив на свіжій фарбі нашкрябане цвяхом знайоме слово «ПЕРЕМАЛЮВАТИ».

А недавно, вивчаючи газети 1939 року у пошуках спортивних новин, я прочитав, що професор нарисної геометрії Казімєж Бартель мав свої непрості стосунки зі студентами. Він був дуже знаною і шанованою особою: прем’єр-міністром польського уряду у двадцяті роки, ректором Львівської політехніки 1930 року. І теж був принциповим викладачем, який був проти того студентства, яке вимагало від студентів-євреїв перебувати в аудиторії на окремих місцях, у так званому гетто. Разом з іншими демократичними професорами написав обурливого листа до ректорату з проханнями не допускати в стінах Політехніки будь-якої національної дискримінації. Незадоволена частина студентів помстилася ганебною акцією: вони принесли на лекцію професора порося з написом «Бартель» на спині, а потім випустили бідну тварину і, копаючи її, погнали по вулиці… Отакі кілька не пов’язаних між собою випадків відносин професор — студент. А спільною є тільки… нарисна геометрія.