Міністерство культури – без міністра і культури

Міністерство культури України ось уже місяць — “безбатченко”. Ще 24 грудня Янукович роздав міністерські портфелі. Всім дав, а двох портфелів таки не додав...


Без очільника залишилися Міністерство культури і Міністерство промполітики. Час йде, а про призначення — ні слухом, ні духом. Ґвалту ніхто не піднімає, проблеми з цього ніхто не робить, діла до того нікому нема. Лише вряди-годи експерти згадують, що міністра культури у нас нема, хоча претендентів на цю посаду не бракує. Мовляв, он скільки кандидатів — Михайло Кулиняк, Тимофій Кохан, Леонід Новохатько, Андрій Вінграновський, Ганна Герман, Таїсія Повалій, Володимир Гришко, Юрій Богуцький... Навіть Оксану Марченко журналісти на міністра культури сватали, доки телеведуча від цієї потенційної посади сама не відхрестилася.

Повірити в те, що досі тривають торги за міністерський портфель (цим часто пояснюються затримки призначень на хлібні крісла), важкувато. Який там на посаді мінкульта — хліб... У нас є і грошовитіші крісла. В те, що влада кандидатами перебирає, теж не віриться, бо, прослідковуючи політику призначення очільника Мінкульту у попередні роки, висновок напрошується сам собою — для влади ця посада стратегічною важливістю не відзначається. То в чому ж справа?

Керуючись принципом бритви Оккама, за яким, щоб знайти відповідь, не варто забагато мудрувати, адже вона — на поверхні, виглядає на те, що міністра культури у нас нема, бо про нього, як і про його призначення, Янукович просто-напросто забув. Рік за роком про українську культуру він не згадує, до уваги її не бере, нею не переймається... То чому ж він має пам’ятати про те, що існує ще й міністр культури?

Неозброєним оком видно, що ані Януковичу, ані його оточенню до культури в Україні діла нема. Пріоритети зараз не ті. Кому здалися якісь там література, музеї, кіно, театри, коли триває “дерибан” активів, бізнескорпоративів та впливів? Те, що понад місяць крісло міністра культури порожнє й той факт, що цим ніхто не переймається, свідчить лише про те, що культура у нас вже навіть не на задвірках владних інтересів, а далеко поза ними. А міністр того, з чим в країні не рахуються і на що не зважають, — весільний генерал щонайбільше. Хоча зараз виглядає на те, що і до такого звання міністр культури не дотягне. Бо ж роль весільного генерала Кулиняк виконував справно — на скрипочці грав, усіх розважав, забагато не світився і мало кому заважав. Та навіть такий горе-міністр чимось не догодив...