Посольська фіга українському тріумфу
Україна побувала у ролі почесного гостя Фестивалю європейських літератур у французькому місті Коньяку. І це подія не з розряду “поїхали, приїхали, то й добре”, а з розряду “ого¬го, нам є чим пишатися і хвалитися!”.
Вперше статус почесного гостя на фестивалі у Коньяку отримала країна, що не входить до Євросоюзу. А цей захід — не пересічний книжковий ярмарок, а престижний статусний загальноєвропейський фестиваль. Такий ривок у європейський культурний простір коштував українським діячам чималих зусиль, а робили вони все своїми силами. Переговори, домовляння тривали не один рік. Честь української культури захищали і таки захистили Андрій Курков, Марія Матіос, Любко Дереш, Юрій Андрухович, Марина Левицька, Анна Шевченко, Антон Кушнір, Олександр Афонін, Анетта Антоненко, Микола Кравченко, Елеонора Симонова...
Здавалося б, є чого тішитися, піднімати келихи, гладити себе по голівці і казати: “А ми таки молодці!”. Та ложка дьогтю знайшлася і тут. Нарешті у поле зору Європи потрапляє щось, що виходить за рамки одіозних розбірок українського політикуму, владних бздурів і свавілля. Щось, що демонструє Україну як культурну націю. Євросоюз відкриває перед нами двері, цікавиться нашою культурою, нами самими, врешті¬решт. А виявляється, Україні як державі це — нецікаво. Бо ж хто на офіційному рівні представляє нашу неньку за кордоном? Посольства. І чийого навіть духу не було на фестивалі у Франції? Представників посольства. “На наше обурення, для української амбасади в Парижі ця подія не мала жодного значення, і туди не приїхав жоден представник українського посольства, ба, більше того, посольство заборонило їхати в Коньяк кореспондентові державної інформаційної агенції для висвітлення подій на фестивалі”, -зауважила після повернення з фестивалю Марія Матіос.
Виходить, французькому посольству на участі України у фестивалі залежить (воно всіляко сприяло українському марш¬кидку), а от українському — ні. Зусиль не вимагалося, навіть копієчку (що насправді пасувало б) з кишені витягувати не треба було. Так, заради пристойності, прийти, посвітити обличчям, поцікавитися, а що ж тут відбувається... Зрештою, раніше не лише представники посольства, а й Міністерства культури на заходи такого рівня приїжджали. Нехай зазвичай і не заради благородної цілі, а так, “ліцом поторговать”, але все ж. А тут і амбасада, і Мінкульт “забили” на українську культуру, вкотре показавши їй і її діячам на відведене місце.
Якби ще така поведінка представників українських посольств за кордоном була винятком. Так ні... Тенденція помітна. У той час, коли посольства інших країн за свою культуру горою, наші — плювати на неї хотіли з великої гори.
