Юрій Андрухович

От вам, кохані, й День Незалежності. Дочекалися.

Півтори-дві вечірні години, що їх довелося провести в товаристві телевізора, не принесли мені жодних нових спостережень за винятком одного – на перший погляд, суто мовного.

Серіал «Слуга народу» триває

Що ж, картина увиразнилася. Навіть, я сказав би, гранично. Щодо нашої країни вкотре вирішили застосувати перевірену в попередні часи модель тандема.

Про те, як виборці України провели свій минулий вихідний, написати одним реченням можна, скажімо, так: «Минулої неділі виборці України вчинили безпрецедентне масове самогубство».

Я добре пам’ятаю всі виборчі кампанії в нашій країні. Більшість із них уподібнювалася стихійному лихові, а їхні наслідки доволі часто здавалися (й іноді таки справді були) катастрофічними.

Ні, не тільки Славко Вакарчук з його Єльським і Стенфордом. Поплавський теж: заради цих виборів він повернувся з Кембриджа й тепер веде до перемоги Аграрну партію.

З найближчого понеділка, 8 липня, входить у дію путінський указ про заборону пасажирських авіаперевезень з Росії до Грузії. Хтось може на це сказати: «Ну чому завжди так? Чому будь-який провал російської політики закінчується тим, що російський президент щось учергове забороняє власним громадянам?» А я відповім: «І правильно робить, нехай його громадяни знають, кому і за що вони мають дякувати!»

Ні, Саакашвілі не перемагає в рейтинґу найбільших симпатій і найдивніших камбеків. Хоча, безумовно, похід  на концерт Монатіка, раптова прогулянка з Кличком і мирська туса з блаженнішим митрополитом свою справу зроблять. Уже зробили.

Штучний селекціонер з YouTube підкинув мені «Ідіократію» – фільм, що його я свого часу пропустив. Щиро кажучи, я про це зовсім не шкодую. З точки зору кіномистецтва він навряд чи сміє претендувати на вічність. Але як дотепно реалізована футурологічна картинка про наше дуже ймовірне завтра «Ідіократія» таки справляє враження.

Дуже схоже на те, що, починаючи з 20 травня, всі ми в нашій країні повернулися до епохи розвинутої сміхової культури, дещо призабутої протягом останніх років, а точніше, з моменту втечі за східний кордон її, сміхової культури, тодішнього найголовнішого об’єкта Віктора Януковича.

На російський сайт «безсмертного полку» невідомі додали Райнгарда Гейдріха, обергрупенфюрера СС, керівника СД і РСХА, вбитого 1942 року у Празі британсько-чехословацькими диверсантами.

Згідно з писаннями та переказами, точним відображенням яких є церковний календар, часовий відтинок між найвищим злетом Ісуса Христа в очах простого народу та його, тим-таки народом гучно схваленим, публічним розп’яттям становить усього п’ять днів.

У п’ятницю порегочемо, а в неділю, за давнім українським звичаєм, поплачемо

Відколи в нашому викривленому і пожмаканому політичному просторі нарешті означилася нова і поки що не цілком виразно персоналізована істота під ніком Штаб Зеленського, з’явилося значно більше ясності.

Здається, вже сьогодні ми маємо всі шанси дізнатись їхню остаточну чи хоч би близьку до остаточної кількість. Що вона буде рекордна, ми знали ще позавчора. Рекордно висока й рекордно абсурдна. Курам та іншим птахам і націям на сміх: станом на вчорашній вечір у цій країні вже зареєстрували 42 (!) кандидатів у президенти.

Ніщо в нашому житті не здатне загнати в такий глибокий ступор зачудування, як деякі результати соціологічних опитувань українського народу. Саме на такі випадки в нього ж, у народу тобто, вже споконвіку заготовлено відповідну приказку — хоч стій хоч падай.

«У зірок для землян є гарна новина: ми виходимо з семирічної кризи, яка вже добряче всім набридла», — пишуть на відомому сайті.

Юлія Чичеріна — не така собі звичайна проповідниця русскаго мира. Протягом останніх років вона зробила блискучий кар’єрний стрибок. З гівно-рокерки в довірені особи Путіна

Ну от уже і двадцять сім. Життя виявилося достатньо довгим для того, щоб умістити аж двадцять сім річниць.

На шкільних лінійках — усе одно, під палючим сонцем чи рясним дощем — з року в рік декламують ті самі вірші, співають ті самі фальшуваті пісні про рідну школу і щасливе дитинство

Українські Карпати зазвучали російською. Її раніше було чутно лише в сезон, а тепер постійно, бо сезон тепер цілорічний, без кінця й без початку. Українські Карпати рішуче увійшли в моду, до них їдуть.

Промова на відкритті Віденської міжнародної книжкової виставки Buch Wien 12 листопада 2014 року.