Венеція – майбутня Атлантида?

…Венеція готується до повені. На її вулицях з’явилися дерев’яні настили. Цієї ночі затопило площу Сан-Марко — води було по кісточки. Місто не втомлюється нагадувати — через якихось півстоліття може перетворитися на Атлантиду. Місцеві перебираються з островів на материк (Венеція розміщена на 118 невеликих островах, розділених 150 каналами і протоками), однак квартири не продають, а здають в оренду туристам. Помешкання у Венеції — справжня «золота жила». Власники крихітних квартир на околицях міста здають цінні квадратні метри не менш як за 65 євро за добу (понад 2000 гривень). І це ще — вигідна пропозиція. Ліжко у хостелі коштує не менше 30 євро (950 гривень), а найскромніший номер у тризірковому готелі — близько 200 (6300 гривень)!

Серед гондольєрів — лише одна жінка

Пересуватися по Венеції бюджетний турист може пішки (рятують півтори сотні мостів) або на річковому трамваї вапоретто (проїхатися туристичним маршрутом можна за 7,50 євро, тобто майже за 240 гривень). Найвідоміший спосіб пересування — на гондолі — влетить у копієчку. Мандрівка, яка триватиме годину, витягне із вашого гаманця 100 євро (влітку, коли наплив туристів більший, — 160). Тобто заплатити за туристичну атракцію доведеться не менше 3150 гривень. Можна домовитися із гондольєром, що кататиме вас півгодини, або розділити витрати з іншими пасажирами (пасажиромісткість човна — шість осіб, включно з «водієм»).

Гондольєрів у Венеції — 425. Цю кількість визначила місцева влада. Якщо буде більше — влаштовуватимуть «ДТП». Упізнати весляра можна за фірмовим одягом — кофтиною у біло-червону або біло-чорну смужку і капелюшком зі стрічкою у тон. Фах передається у спадок — від батька до сина. Є серед гондольєрів одна жінка. Керують човном одним веслом. Світлофорів у Венеції немає, тому спілкуються між собою одно-двоскладовими вигуками, які означають «повертаю наліво», «зупиняюсь» або «пропускаю тебе». Особлива форма гондол — напівмісяць — дозволяє їм впевнено триматися на воді (хоча коли сідаєш у неї, здається, що цей 400-кілограмовий «пліт» от-от перевернеться). За словами духівника нашої групи отця Олега Кравчука, вартість однієї гондоли стартує від 30 тисяч євро! Витешують човен з дев’яти сортів дерева під індивідуальне замовлення. Робота над однією гондолою триває у середньому рік. Тепер зрозуміло, чому за свої послуги гондольєри правлять такі гроші!

«Вулиця» завдовжки... майже 4 км

Якщо хочете подивитися на найгарніші будинки у Венеції, у яких мешкали видатні венеціанці, — шукайте міст Ріальто. З нього відкривається дивовижний вид на Гранд-канал — найбільший у Венеції (у довжину сягає 3,8 км, у ширину — від 30 до 70 м, у глибину — до п’яти метрів). Але врахуйте, що дорогу доведеться прокладати ліктями, не забуваючи при цьому пильнувати за особистими речами. Тут «тісниться» стільки туристів і любителів легкої наживи, що голова йде обертом!

Як розповіла наш гід Ліліана (українка румунського походження, яке вже 20 років живе у Венеції; за офіційною статистикою, у місті проживає близько 2,5 тис. українців), міст Ріальто — один зі символів Венеції (про нього згадував Вільям Шекспір у своїй п’єсі «Венеціанський купець»). Звели міст у найвужчій частині Гранд-каналу ще у 1181 році. Спершу мав плавучі опори, але оскільки це було місце жвавої торгівлі, виникла необхідність замінити його більш надійною дерев’яною конструкцією. У 1310 році міст підпалили повстанці. У 1444 він обвалився під вагою зівак, які зібралися на ньому, аби подивитися на наречену маркграфа Ферари, що прибула до міста. Міст відбудували (знову з дерева), але у 1542 році термін його експлуатації раптово закінчився. Виловлюючи уламки з Гранд-каналу, місцева влада прийняла рішення звести міст з каменю. На це пішло три роки (з 1588 по 1591). Результат вартував зусиль — творіння маловідомого на той час архітектора Антоніо де Понте дожило до наших днів. На мосту, 48 метрів завдовжки, розмістилося 24 крамнички, які торгують сувенірами, шкіряними сумками і ювелірними виробами. Ідея здавати площі в оренду купцям і утримувати за ці кошти габаритну конструкцію спала на думку місцевим управителям ще у XV столітті. Як бачимо, працює досі!

Від Гранд-каналу — головної венеційської «вулиці» — «відгалужуються» десятки бокових вуличок і провулків. Блукати ними можна цілий день. Завернув наліво — наткнувся на глухий кут. Пішов направо — мало у канал не звалився. Якщо ви тут вперше, без провідника — ніяк. На номери будинків не варто орієнтуватися. Жодної корисної інформації для немісцевих не несуть — можуть тільки заплутати.

Сміттєва криза місту не загрожує

Усі будинки у Венеції мають наліт старовини, і складається враження, що їх давно не реставрували, — віконниці потріскані, то там то сям відлетіла штукатурка. Фасади будинків постійно ремонтують, але через високу вологість вони швидко втрачають «товарний вигляд». Наприклад, театр «Ла Феніче» («Фенікс»), на підмостках якого відбувалися світові прем’єри опер, виступали найвідоміші оркестри і оперні співаки світу (зокрема, славетна оперна діва — українка Соломія Крушельницька). Театр після чергової пожежі реставрували у 2003 році, а складається враження, що з моменту відкриття у 1792 ніхто до нього й пальцем не торкався!

Як не принюхувалася, неприємного запаху у місті не відчула. Венеція вже давно не тхне. Сміття регулярно вивозять пароплавом на материкову частину. У місті є водопровід, тому більшість колодязів, а точніше, величезних ємкостей, де збиралася дощова вода, закрили. Нечистоти збираються у септики, які систематично чистять. Двічі на день у Венеціанській лагуні відбувається приплив і відплив, відтак канал природним шляхом очищується і його наповнює нова чиста вода. «Амбре» можна вловити лише під час сильних відпливів, які відбуваються переважно вночі, коли каналізаційні отвори опиняються вище рівня води.

Померлі знаходять останній спочинок на острові Святого Михайла. Колись тут стояла фортеця, потім її переобладнали під монастир, згодом — під в’язницю. У 1807 році Наполеон І розпорядився, щоб острів слугував винятково для захоронень венеціанців. Кладовище поділене на три частини: католицьку, православну і протестантську. Тут поховані поети Йосип Бродський і Ездра Паунд, композитор і диригент Ігор Стравінський з дружиною Вірою.

«Золота» Венеція

Карнавальні маски у Венеції продають на кожному кроці. Традиційний карнавал у місті проводять щороку у тиждень перед Великим постом ось уже… 900 років! Але справжня маска, виготовлена місцевими майстрами, коштує мінімум 40-50 євро (1260-1580 гривень). Барахло, що продають по 5-10 євро, виготовлене у Китаї.

Харчі бажано брати зі собою. Крихітний шматочок піци коштує 4 євро (майже 130 гривень). У Римі такий самий можна придбати вдвічі дешевше. Візит у громадську вбиральню (які тут можна перелічити на пальцях однієї руки) обійдеться у 1,5 євро (47 гривень). Попроситися у кафе не вдасться. Туристів у Венеції — як мурах у мурашнику. Якщо власники закладів харчування почнуть кожного задарма впускати, на мийні засоби витратять більше, ніж отримають виручки з проданої кави. Ціни у Венеції «накручують» за місце розташування закладу — не за «високу» кухню. Раджу шукати непоказну тратторію з простеньким інтер’єром або невеличку продуктову крамницю.

Хто пройде між двома колонами — того спіткає нещастя!

Побувати у Венеції і не побачити площу Сан-Марко — те саме, що побувати у Римі і не побачити площу Святого Петра. З’їсти тут спокійно булочку не вдасться. Голуби по людях ходять пішки, чайки нагло виривають провіант із рук. Окраса площі — палац дожів (так у Венеційській республіці протягом десяти століть називали виборного главу). На світлому фасаді привертає увагу похмура деталь. На другому ярусі між дев’ятою і десятою колоною колони — з рожевого з червоним відливом мармуру. Саме з цього місця зачитували смертні вироки. Виконували їх між двома колонами на площі. Як розповіла керівник нашої групи Ольга Гурняк, існує повір’я, що з тим, хто пройде між ними, трапиться нещастя. Я хоч не забобонна людина, але колони вирішила обійти.

«Приготуйтеся, зараз дещо побачите», — киває головою у бік годинникової вежі Торре-делл’Оролоджо екскурсовод Ліліана. За хвилину до четвертої бронзова фігура на вежі (молодий пастух) чотири рази б’є кувалдою об дзвін. Хвилину по четвертій те саме робить старий пастух. «Учора він «заспав» і не повідомив, котра година. Група, якій проводила екскурсію, пожартувала: «Пора діду на заслужений відпочинок!» «Серце» площі Сан-Марко — кафедральний собор Святого Марка. Цей рідкісний приклад візантійської архітектури у Західній Європі ввійшов у Світову спадщину ЮНЕСКО. У храмі зберігаються мощі апостола Марка, символом якого є крилатий лев (так само, як і Венеції), та унікальні мистецькі цінності, вивезені з Константинополя під час хрестових походів. Зайти в середину собору наша група не змогла. У місті перебував з візитом президент Італії Серджо Матарелла. Планувалося, що зайде помолитися до храму, тому вхід у нього тимчасово закрили. Відтак у мене з’явився формальний привід повернутися у Венецію. 2 євро «данини» Адріатичному морю я віддала, вкинувши монетку у воду з набережної Сан-Марко… Автор дякує за організацію мандрівки Паломницькому центру Матері Божої Неустанної помочі (www.palomnyk.info).