У Москві і за вареники заарештовуватимуть?
За «хохляцьку літературу» вже шмонають.
Якщо путінську Росію і можна розумом зрозуміти, то хіба що хворобливо-збоченим. Так звана справа бібліотекарів — зайве тому підтвердження. Свою «антихохляцьку» лють у Кремлі зганяють вже й на тих, кого раніше самі призначили «протибандерівськими цензорами».
«Справою бібліотекарів» охрестили полювання на «неугодну» українську літературу у Москві. Причому до чорного списку потрапили не лише книги з офіційного цензорського реєстру з грифом «екстремістські», а навіть журнал для дітей «Барвінок», в якому «завівся» прапор «Правого сектору». Усю цю «русофобську єресь», включно з книгами головного «братчика» Дмитра Корчинського і примірниками «рухівської» газети шукали у московській Бібліотеці української літератури. І, звісно ж, знайшли. Чого у фондах не було, те, кажуть співробітники, під час обшукових «масок-шоу» підкинули.
Проти директора бібліотеки Наталії Шаріної порушили кримінальну справу за статтею «роздмухування національної ненависті». Її звинувачують у поширенні серед відвідувачів заборонених у Росії книг авторства Корчинського. Свідком же у справі «призначили» співголову Об’єднання українців Росії Валерія Семененка, у квартирі якого напередодні теж влаштували «літературний» шмон.
Поки затримана Наталія Шаріна очікувала суду, який мав обрати їй запобіжний захід, глибоко посвячені в її біографію довго до тями приходили. Тільки не від обурення, а від здивування. Чому дивувалися, прояснив російський журналіст Аркадій Бабченко, який у своєму дописі на Facebook виклав подробиці призначення Шаріної директором Бібліотеки української літератури у Москві. «Виявляється, Наталію Шаріну призначили у 2007 році спеціально, щоб «очистити бібліотеку від українського націоналізму». Шаріна не знала ні української мови, ні української культури. Тоді, 2007-го, стався і перший розгром бібліотеки, - написав Бабченко, посилаючись на інтерв’ю одного із засновників бібліотеки і її колишнього директора Юрія Кононенка.
Далі у блозі — розповідь про ленінсько-путінські замашки Шаріної. І, нарешті, журналістський епілог: «Тобто товариш Шаріна, вірний боєць-путінець, посаджений у крісло директора Бібліотеки української літератури, щоб цю саму бібліотеку розгромити і від цієї самої української літератури її зачистити, тепер сидить за звинуваченням у зберіганні української літератури. Тобто ми не лише до «справи бібліотекарів» дожилися. Це ще й одразу справа «українських шпигунів». Два в одному. Не виправдала довіри партії».
Навіть російські правозахисники, яким до маразмів системи не звикати, - у шоку. Такими темпами, кажуть, у Росії скоро заарештовуватимуть і кухарів з ресторанів української кухні...
