На три мусульманські родини — мечеть і «Татарська юрта»

Польща — країна глибоко віруюча, яка завжди поважала представників інших релігій. У різні епохи розвитку держави на гостинні польські землі запрошували іновірців, як-от православні християни, мусульмани і євреї. Більшість з них мали можливість будувати свої культові релігійні споруди на землях країни, яка пізніше стала для них батьківщиною. Мені пощастило бачити у різних країнах багато храмів, що належать представникам різних віросповідань, але мусульманську мечеть побачила вперше у польському селі Крушиняни. Серед католиків і православних у Крушинянах, населення якого не перевищує 160 осіб, живуть польські татари-мусульмани, які засвоїли польські звичаї.

У ХVІІ столітті Ян ІІІ Собеський подарував татарам село Крушиняни. Мусульманська спільнота збудувала мечеть, яку після пожежі місцеве населення ще раз відбудувало. Точної дати, на жаль, ніхто не знає, але вважають, що це було ХІХ століття. Зараз у Крушинянах живе лише три мусульманські родини, але вони мають свій релігійний храм. Щороку влітку сюди з’їжджаються тисячі туристів з усієї Європи, щоб познайомитися з польськими татарами, яким вдалося зберегти свої традиції.

Прямокутна мечеть вкрита дерев’яною обшивкою і пофарбована у зелений колір. Відразу й не скажеш, що тут моляться татари, бо здалека виглядає як звичайна стара сільська хата. Про те, що це культова споруда, нагадують дві вежі більшого розміру і одна зовсім маленька. Дахи цих веж зроблені у вигляді шоломів, увінчаних півмісяцем.

Нас зустрів наглядач мечеті Джеміль Гембіцький, веселий жартівник. Джеміль — мусульманин, татарин, дружина — католичка, полячка. У їхній родині відзначають і католицькі, і мусульманські свята. Діти також належать до різних конфесій. Син сповідує іслам, донька, як мама, католичка.

Перед входом у мечеть — маленький ґанок. Джеміль знімає кросівки і ставить їх на поличку. Робимо те ж саме. Заходимо у величезну кімнату. На підлозі — килими. Мечеть розділена на чоловічу і жіночу частину. Джеміль показує фотографії Мекки і Медини, каліграфію на стінах. Міхраб (ніша у стіні мечеті. — Г.Я.) біля південної стіни вказує напрямок на Мекку. Над ним півмісяць з зіркою. “Це — символ ісламу”, — гордо каже Джеміль.

Ми всі сидимо на килимах, а Джеміль стоїть біля сходинок мінбару, з якого кожної п’ятниці проповідь читає імам. І хоча більшість польських мусульман вже не знає арабської, Коран все одно читають на мові оригіналу. За словами Джеміля, найближче до імама сидять старійшини татарського роду, посередині — особи середнього віку, а “на хорах” — молодь. Жінки моляться в іншій кімнаті, на стіні якої вирізані вікна, і жінки через фіранку можуть бачити “чоловічу” кімнату.

Джеміль запросив нас на мусульманське кладовище. Це — невеликий пагорб за селом, що заріс деревами. Найстаріше захоронення датоване ХVІІІ століттям. Донедавна на цьому кладовищі ніхто не ставив ніяких пам’ятників. Людину ховали загорнутою повністю у полотно, без труни. Ця традиція збереглася і досі. Там, де голова, ставили великий камінь, на якому писали, хто тут лежить. “В ногах” — маленький камінь. Зараз заможні мусульмани ставлять пам’ятники. Сюди, у Крушиняни, везуть ховати татарів з усього Білостоцького воєводства. Джеміль каже, що він з дружиною живе душа в душу, а от після смерті дороги їхні розійдуться. Бо його поховають тут, а дружину на іншому цвинтарі, де могили католиків.

В Польщі живе близько 20 тисяч мусульман. Більшість з них — вихідці з арабських країн, є турки, боснійці, біженці зі Сомалі, Афганістану, Чечні і Сирії. З п’яти тисяч польських татар більшість живе у Білостоку. У Крушиняни мусульманські родини приїжджають на великі свята, щоб помолитися у мечеті, побувати на кладовищі. І, звичайно, поласувати смаколиками національної кухні Дженнети Богданович.

Енергійна Дженнета Богданович — ще одна родзинка цього татарського села. Я би сказала, що вона — центр Крушинянського всесвіту. Дженнета не лише гостинна господиня і власниця “Татарської юрти”, вона — історик, екскурсовод, татарка, яка відроджує у Польщі національні традиції і дбає про культуру свого народу. Із задоволенням пані Дженнета розповідає про особливості татарської кухні.

Коли ми приїхали на обід у “Татарську юрту”, на нас чекав накритий стіл, але господиня вирішила спочатку навчити нас робити національну татарську страву — перекачевнік. Це такий м’ясний пиріг. Робити його треба довго, але воно того варте! Пані Дженетта провела гостям з України майстер-клас. Я вперше бачила, що тісто не лише розкачують валиком, його треба розтягувати руками, але обережно, щоб не порвати, до стану майже прозорості. Повчитися хотіли всі. Навіть директор українського представництва Польської туристичної організації Влодзімєж Щурек показав клас і віртуозність з розкачування і розтягування тіста (рецепт перекачевніка та інших смаколиків татарської кухні буде надруковано у наступному випуску журналу “Добра кухня”. — Г. Я.).

Пані Дженнета розповіла історію своєї родини. Вона походить з кримських татар. Жила у ґданську, а похованих предків мала у Крушинянах. Сюди жінка вперше приїхала 30 років тому, коли проводила екскурсію у цьому регіоні. Вподобала собі село, бо саме тут була мечеть. Побачила вона тоді і мізар (татарське кладовище), яке “поїдав” ліс. Вкриті мохом надгробні камені її предків потребували догляду. Саме тоді і зрозуміла, що має сюди повернутися ще раз.

Дженнеті Богданович на той час було 20 років, вона навчалася у Білостоку. Там познайомилася з монголо-татарином Міреком, своїм майбутнім чоловіком і уродженцем села Крушиняни.

Туристам, які приїжджали у Крушиняни, не було де поїсти. Молоде подружжя поставило на подвір’ї перед дідівською хатою столики і лави. Назвали свій міні-ресторанчик “Татарська юрта”, у якому пропонували страви національної кухні і таким чином відроджували традиції свого народу.

Дженнета Богданович розуміє, що для відродження татарської культури треба проводити заходи. Саме за її ініціативи кілька років тому у селі відбувся перший фестиваль культури і звичаїв польських татар. А сім років тому вона відновила святкування сабантуя — татарського народного свята, що у перекладі означає “торжество плуга”. Сабантуй знаменує закінчення весняних польових робіт. У цей день проводять ігри, змагання зі стрільби з лука. Переможці отримують подарунки.

Редакція “Високого Замку” дякує за організацію подорожі Польській туристичній організації.