«Сни про Росію»

Тему відкриття цьогорічної Олімпіади у Сочі експерти прокоментували так – «про Росію, для Росії»

У Сочі на стадіоні “Фішт” відбулася урочиста церемонія відкриття XXII зимових Олімпійських ігор 2014 року. Тема церемонії відкриття — “Сни про Росію”. На очах у публіки розгорнулася історія країни від давнини до наших днів. Театральне шоу складалося з 18 окремих глав, у котрих головною героїнею стала маленька дівчинка.

На олімпійській арені ожила епоха Петра Першого, зірки російського балету постали персонажами “Війни і миру”. Перехід до ХХ століття відобразили досить символічно: усе руйнується, потім авангардні деталі збираються під звуки “Час, уперед!” Георгія Свиридова. Хореографія малює образ сучасного мінливого міста: молоді закохані стають нареченими, а потім батьками з візочками — часи 80-х років у СРСР...

“ВЗ” розпитав українських істориків про їхнє бачення шоу “Сни про Росію”.

Володимир В’ЯТРОВИЧ, Голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху

Церемонію відкриття не дивився. З мого боку — це такий собі бойкот Олімпіади у Сочі.

Олег ПАВЛИШИН, доцент кафедри новітньої історії України ЛНУ імені Івана Франка

Росіяни намагалися показати найбільш вагомі віхи історії їхньої країни. Однак ці аспекти не завжди зрозумілі представникам світової громадськості. Скажімо, українці знають і історію Радянського Союзу, і історію Росії. Проте не всі художні елементи у цій постановці, з історичної точки зору, зрозумілі для світової арени.

У шоу “Сни про Росію” домінує тематика російського народу. У постановці не було образів інших народів, які населяють Росію — Кавказу, Сибіру... Така собі російсько-політична версія. Для порівняння, під час Олімпіади у 1980 році основною тематикою була дружба народів. Цьогоріч суспільного розмаїття Росії не побачили. Це була така собі версія для внутрішнього користування, аніж для зовнішнього. Наче хотіли подякувати Путіну за його заслуги.

Андрій КОЗИЦЬКИЙ, кандидат історичних наук, редактор “Енциклопедії Львова”

З кожною наступною Олімпіадою церемонії відкриття стають все пишнішими та видовищнішими. Історичні аспекти не є новими під час таких церемоній. Щоправда, зазвичай організатори Олімпіад не є настільки засліпленими на своїй країні. До прикладу, на відкритті Олімпіади у Барселоні шоу присвятили загалом Середземному морю. Таким чином іспанці показали, що вони частина більшого цивілізаційного простору. Тематика шоу на відкритті Олімпіади у Греції стосувалася епохи античності. Росіяни продемонстрували більший егоїзм, зосередившись лише на російській історії.

Владислав ВЕРСТЮК, завідувач відділу історії Української революції 1917-1921 років Інституту історії України НАН України

Дивився церемонію відкриття Олімпіади на каналі “Інтер”. Дуже не сподобалося те, що українська сторона вела трансляцію російською мовою. “Сни про Росію” зробили помпезними, аж надто! Це сильна пропаганда держави.

Іван ХОМА, доцент кафедри історії України та етнокомунікацій Інституту гуманітарних та соціальних наук, НУ “Львівська політехніка”

У шоу акцентували увагу на найбільших політичних постатях Росії, які зробили країну такою, якою вона є нині. Добре, що хоч Другу світову війну не візуалізували і не стверджували, що лише завдяки Росії здобули перемогу. Водночас у “Снах про Росію” зробили вагомий акцент на технологіях — така собі стилізація під Голлівуд. Вона відвернула увагу глядача від картинки радянської дійсності.

Антоніна МОВЧУН, завідувач єдиної в Україні науково-дослідної лабораторії грінченкознавства Київського університету імені Бориса Грінченка

Усю церемонію відкриття не дивилася, однак те, що бачила, асоціювалося у мене з образом Калігули. Навколо руїна, а шоу на мільярди...

Олександр БОНЬ, доцент кафедри історії України Київського університету імені Бориса Грінченка

Шоу було якісним, фахівці постаралися. Цьогорічна церемонія відкриття — це намагання показати позитивну, нову Росію, у той час, як з часів Івана Грозного нічого не змінилося. Не сподобався і надмір радянської символіки. Але чого ще очікувати від пострадянської держави?

Олександр Лещенко: «Скандалів не було. Працювали професіонали»

Київський хореограф розкрив секрети постановки до відкриття Олімпійських ігор

Увесь світ активно обговорює відкриття Олімпійських ігор у Сочі. До створення яскравої шоу-програми, що увійшла в історію поєднанням класики та прогресивних технологій, долучились українські хореографи — Раду Поклітару і переможець «Майдан’s» Олександр Лещенко (на фото). Олександр розповів “ВЗ” про деталі підготовки і закулісся церемонії відкриття Олімпійських ігор.

— Олександре, як тобі працювалось зі світовими зірками балету?

— Солісти Володимир Васильєв, прима Світлана Захарова, Іван Васильєв, Данило Корсунцев виявились зовсім не примхливими. З ними більше займався Раду Поклітару, я ж займався масовими постановками. Ніяких сварок чи скандалів за період підготовки не було взагалі. Ми працювали зі справжніми професіоналами.

— Як вдалося долучитись до постановки і яка частина шоу була на вашій відповідальності?

— Взяти участь у постановці мене запросив київський балетмейстр Раду Поклітару. Ми були єдині хореографи з України. Разом з Раду створювали один із сегментів відкриття Олімпійських ігор — “Імперська Росія”. Дійство починалося з прибуття Петра І на кораблі, переходило у марш солдатів і завершувалось балом Наташі Ростової. Це був наш сегмент, який тривав 13 хвилин. Постановкою дійства керували Костянтин Ернст — продюсер і сценарист, режисер — Андрій Болтенко і багато координаторів із закордонних компаній.

— Танцівники балету були з Росії?

— Так. Щоб набрати танцівників, впродовж тижня влаштовували кастинг: їздив у чотири міста Південної Росії і ще із двох міст відбирали по відео. Усього відібрали 400 танцівників, з яких 40 із дуже популярного Театру балету Юрія Григоровича. Два тижні створювали основу постановки у Краснодарі, після чого переїхали на місяць у Сочі. На все мали 1,5 місяця.

— Що було найважчим у підготовці шоу?

— Домогтись синхронності. Танцівників балету треба було вчити марширувати як солдаті. Марширували по кілька годин щодня, щоб навчити танцівників стежити одне за одним, тримати лінію. Інколи доводилось застосовувати хитрощі, наприклад, підганяти — і хто не встиг, той віджимається (сміється. — “ВЗ”). Важливо було взаємодіяти з комп’ютерною графікою. Й тут без хитрощів не обійшлось: на сцені були розмітки, не помітні для глядачів, але танцівники їх бачили і знали, хто куди повинен рухатись. Щоб навчитися потрапляти в розмітку, у танцівників були спеціальні репетиційні зали, які дублювали головну арену. У кожного з 400 танцівників був мікрофон. Для артистів це нелегко: відчувати танець, стежити за розміткою і слухати по мікрофону вказівки хореографів. Потрібно ще було не втрапити у діри в сцені, з яких то висувались, то зникали шістнадцять колон (заввишки як дев’ятиповерховий будинок). За цим наглядав технічний персонал.

— Олімпіада прославилась жорсткою системою безпеки. Складно було щодня проходити усі перевірки?

— Щодо заходів безпеки — це був стовідсотковий контроль.­ Кожного дня витримувати його було складно: усюди охорона, собаки, купу акредитацій потрібно, на тобі повно бейджиків висить... Перший тиждень понервувався, а потім зрозумів, що це правильно — і задля моєї ж безпеки. Під час відкриття охорона теж була усюди, пости кожні сто метрів.

— Кажуть, зал на відкритті не був повний...

— Ні, це неправда. Просто були трибуни, призначені для спортсменів. Коли на початку спортсмени виходили на сцену, то камери чомусь показали їхні порожні місця. Але коли парад пройшов, усі місця в залі були заповнені.

— А як реагувала публіка на українську збірну?

— Дуже тепло реагувала. Усім спортсменам гучно аплодували. Але мені здалося, що нашу збірну вітали найгучніше.