«Реформи Саакашвілі всім подобаються, доки не торкаються когось конкретно»

«Ви вперше в Грузії? — працівниця аеропорту Кутаїсі мило всміхається і неспішно розглядає мій паспорт. — Сподіваюся, вам у нас сподобається». У Кутаїсі маленький аеропортик. Тут приймають лише 3—5 рейсів на день, і саме тому кожного гостя зустрічають як єдиного і жаданого. «Коли я вперше прилетів сюди п’ять років тому, тут ще був старий аеропорт (новий звели лише рік тому), а при посадці в літак навіть багаж не перевіряли як слід», — згадує колега. Дві години гладенькою як скло дорогою — і ми у Батумі...

Маленький Дубай

«Це що, дерев’яна доріжка?» — моя колега Олена здивовано розглядає гладесенькі дощечки, рівненько викладені біля галькового пляжу. Дощечки виявилися бутафорними (стилізована під дерево плитка), але доріжка новесенька і зручна для променаду та катання на велосипедах, які можна взяти на прокат тут же. Не сходячи з цієї точки, можна скласти уявлення про Батумі. Глянете вперед — море, збоку порт і танкери (що трохи відлякує від купання), позаду місто, схоже на конструктор, який складав докупи сюрреаліст. Тут же починається новий бульвар. «Бульвар так і називається — Новий, тому що є ще один, старий. На місці нового бульвару нещодавно були людські городи, а ще тут переховувалися біженці. «Грузинам не дають спати лаври еміратців», — жартуємо, розглядаючи чудернацькі висотки, які зосередилися неподалік порту. Найпомпезніша будова — Батумський технологічний університет. Двісті метрів заввишки, віддалено нагадує хмарочос Бурж Халіфа у Дубаї. Це — найвища будівля Кавказу. Університет створили спільно з урядом США, його випускники отримуватимуть дипломи, що визнаються і в Америці.

Поруч — кілька готелів. Забудовувати Батумі запрошують архітекторів зі всього світу. Новий архітектурний стиль визначити складно. Експериментують як можуть. Тут і хай—тек зі скляними очима—вікнами, і чудернацький мікс. Уявіть собі будинок, який увічнює перевернутий грецький портик, збоку балкончики з різьбленими східними перилами, а поміж тим — сучасні абстрактні форми. Чи рацс у формі напівпрозорої мушлі, яка схожа на око... Потворні багатоповерхівки, які затесалися у тутешні елітні райони, планують знести, а мешканцям дати нові квартири. З вікна нашого готелю, котрий вважається у місті фешенебельним, видно халупи, поруч радянська п’ятиповерхівка. У частині секторів вже живуть люди, у тих, що тільки добудовуються, зробили літні веранди: виставили столики, стільці і п’ють вино...

Старе місто «законсервували»

У старому місті будувати заборонено. І, чесно кажучи, особливо ніде. Тут і так уже чимало намішано. Декотрі вулички відверто італійські, інші — нагадують бабцю Австрію, і якщо забути про пальми вздовж дороги, можна подумати, ніби ти у Відні, Кракові, Варшаві, чи у Львові. Неподалік мусульманської мечеті (Аджарія — край частково мусульманський) — церква, побудована греками кілька століть тому. Вулички чисті, якщо йти прямо, коли ж заглянете у закапелки, жахнетеся від хиткості халуп. Відчуття підсилює місцева традиція: вивішувати постіль посеред вулиць. Сотні ковдр, простирадл та майток хитаються над головами у перехожих. Нагадує італійський Неаполь. Коли стемніє, у вікнах місцевих багатоповерхівок побачите бідність. Та все пізнається у порівнянні. «Ще не так давно з вікон тутешніх будинків стирчали комини буржуйок», — згадують місто до реформ.

Cтарші розмовляють російською, молоді — англійською

«Господи, ледь не збив» — відхекуємося після стрімкого кросу через місцеву дорогу. Машини шпарять, незважаючи ні на зебри, ні на світлофори. ДАІ у цій країні немає, корупції також. Але й правил руху, схоже на те, теж... На гальковому узбережжі бачимо лише кілька сміливих відпочивальників та йогів, що медитують, дивлячись на море. Недалеко від пляжу — ринок. Колоритні бабусі та дядьки продають свій крам. Полиці вгинаються від куп сиру. «Купите, хороший копченый сулугуни», — підморгує мені бабуся. «Вы откуда, девочка?» — запитує, таки спокусивши мене на сир. «Из Украины», — відповідаю. «О, это хорошо, а в Украине много грузин?» Українців тут люблять, наших туристів тут значно більше, ніж росіян. Грузія зручна для туризму з країн СНД своєю російськомовністю. Старші знають російську, а от молодь робить акцент на англомовність.

Казино мають, але самі там не грають

Батумі заробляє на туризмі. Інвесторів, котрі приходять сюди з наміром побудувати готель відрізують їм шматок пляжу. Пляжі вирішили не продавати, а віддавати в оренду — з умовою, що готель не закриє їх для мешканців міста. Максимум, що він може зробити, — встановити плату за вхід 5 ларі (орієнтовно наших 20 гривень). За це отримаєте лежак та парасольку. Інвестори приходять з Америки, Британії, Азербайджану і навіть України. Батумі має два українські ресторани. Один — солідний, другий схожий на радянську забігайлівку.

У Грузії відмінили візовий режим з багатьма країнами, навіть з тими, котрі зворотного кроку не зробили (наприклад, з Росією). З 2005 року кількість туристів, які відвідали лише Аджарію, зросла у 10 разів. Ще одна стаття доходів — гральний бізнес. Казино тут є, і закриватися не збираються. Працюють при п’ятизіркових готелях. У казино місцеві мешканці, кажуть, не приходять. «Причина перша — у грузин надто низька зарплата (близько двох тисяч гривень). Причина друга — нація не азартна», — пояснюють у департаменті туризму і курортів Аджарії. Гроші у місцевих казино спускають турки, азербайджанці, росіяни, українці. Працюють тут люди зі всього світу, у тому числі українці, котрі втратили роботу після оголошення у нашій країні цього бізнесу нелегальним.

Бояться повернутися назад

Середня заробітна плата у Грузії 500—600 ларі, це близько 2500—3000 гривень, мінімальна заробітна плата вчителя — 350 ларі, близько 1700 гривень. Небагато, якщо врахувати, що ціни дуже схожі на українські. Місцеві смаколики трохи дешевші. Кілограм сиру — 12—17 ларі (60—80 гривень), вино 10—17 ларі (50—80, хоча, звісно, можна вибрати і значно дорожче), щоправда, є ще дешевше, на розлив. Для великих застіль, говорили мені, часто беруть вино по два ларі.

Органи влади та основні сервіси для мешканців зосередили в одному приміщенні — Будинку юстиції. У місті вирішили, що найкраще такому закладу пасує форма перевернутої пляшки, і «відгрохали» сріблястий хмарочос з завуженим входом—горлечком. На першому поверсі прийом громадян, тут можна за кілька днів виробити посвідчення особи. На рецепції привітні дівчатка, електронні черги, дитячі куточки. В Україні таке також можна побачити — у банках чи сервісних центрах мобільних операторів, але не у паспортних столах... У Батумі розташований Конституційний суд Грузії. Державні органи заради протидії корупції тут розкидані по різних містах.

Грузини пишаються стрімким прогресом. Наголошують: нам вдалося повністю ліквідувати корупцію. Коли ж запитуємо, чому, попри це, не проголосували за партію Саакашвілі, губляться. «Реформи Саакашвілі всім подобаються, доки не торкаються когось конкретно», — відповідають. «Іванішвілі (новообраний прем’єр—міністр, його партія «Грузинська мрія» перемогла на останніх парламентських виборах) вклав чимало коштів у рекламу, а народ назагал ще недостатньо свідомий, аби все проаналізувати», — пояснюють інші.

Люди потроху починають шкодувати про свій вибір...

За організацію подорожі редакція дякує Міністерству туризму

і спорту в Аджарії.