«Про її хворобу не знав ніхто»

Навіть рука не підіймається написати таку страшну новину – не стало відомої телеведучої, актриси Руслани Писанки. Їй було 56 років...

Вона ще за життя стала леген­дою. Проєкт, в якому брала участь Руслана Писанка, був «прирече­ний» на успіх. Велика війна зму­сила її поїхати до Німеччини. Там лікарі діагностували у Руслани важку хворобу. Актриса нікому про це не казала. 19 липня хворо­ба Русю забрала.

Руслана Писанка – лауреат Державної премії України імені Довженка за акторську роботу у фільмі «Москаль-чарівник», наго­роджена орденом Святого Воло­димира.

Останнє інтерв’ю з Русланою Писанкою я записала два роки тому у червні. Актриса розпові­ла, що ніколи не напрошувалася на ролі – гордість не дозволяла цього робити. “Простій” був у неї лише раз у житті – без роботи протрималася 9 місяців. Цей час провела з користю – знайшла свою другу “половинку” Ігоря Ісакова.

Мабуть, не було такого журна­ліста, який би оминув запитання про повноту цієї красивої жінки. Запитала про зайві кілограми і я, адже Руслана колись вела про­граму “Зважені і щасливі”, під час якої скинула аж 42 кілограми. “Суворої дієти ніколи не дотри­мувалася. Не печу пиріжків, як це робила колись, але й не сиджу на дієті. Іноді з Ігорем можемо дозволити собі млинці з якоюсь начинкою, але з’їдаю лише кіль­ка штук, а не цілу тарілку, як було раніше. Їм усе, але малими порціями.

Краще з’їсти тістечко і на пів року про нього забути, а не постійно про нього дума­ти. Я вийшла з дівчачого віку, тому розумію, що різко худ­нути не можна. Побачила, що з’явилися зморшки, і виріши­ла: краще буду трохи в тілі, але з гладеньким обличчям. Не ходжу у спортзал, зате обожнюю масажі і усілякі спа-процедури. Я танцюю, співаю, віджимаю­ся і навіть можу сісти на шпа­гат. Змирилася з тим, що ху­десенькою ніколи не буду, і подобаюся собі такою, яка є. Пригадую, коли скинула зайві кілограми, жоден продюсер не зателефонував з пропози­цією. Дійшла висновку: худа я нікому не потрібна”.

У те, що серце Руслани Пи­санки зупинилося, не можуть повірити і колеги по сцені та знімальному майданчику.

Володимир Горянський, актор

– Ця новина мене шокувала! Від кого – від кого, а від Писан­ки я такого не чекав. Вона на­стільки життєлюбна жінка.

– Ви не знали, що вона хворіла?

– Останнім часом здогаду­вався, але що у неї настіль­ки серйозна хвороба, навіть не припускав. На жаль, були симптоми, бо Руслана на сце­ні втратила свідомість. А по­тім ще й ногу зламала. Це був серйозний дзвіночок. Але скільки я з нею працював, а це дуже багато років, навіть дум­ки не мав, що така жінка може хворіти. Я їй не раз казав, що так багато працювати не мож­на, треба бодай колись зна­ходити час на відпочинок. Ра­див ставити роботу на паузу. Був час, що вона до мене при­слухалася. Але потім у її жит­ті з’явилося телебачення – ви­снажливий шмат роботи, плюс гастролі, зйомки... Мабуть, вона себе “загнала”... Вона була справжнім трудоголіком. Можливо, цим і спровокувала хворобу. Сильно на неї впли­нула смерть матері.

– Вона телефонувала вам останнім часом?

– Два дні тому Руслана спіл­кувалася телефоном з нашими спільними знайомими. Вони мені розповідали, що була ве­села, жартувала. Тому сьогод­ні у цю страшну звістку пові­рити ніхто не може! Вона ж так вірила у Перемогу, казала, що повернеться після війни, і ми продовжимо гастролі зі спек­таклем, у якому граємо ра­зом...

Олег Філімонов, актор

– Руся була чудовим партне­ром, одним з найкращих з тих, з ким мені доводилося грати на одній сцені. Жива, динамічна, тонко відчувала ситуацію, за­вжди намагалася допомогти. І ніколи не тягнула “на себе ков­дру”. Не мала зірковості. Лю­била анекдоти, любила щось добре випити і закусити після роботи. Була чудовим режисе­ром, поставила виставу “Кліт­ка”, у якій ми разом граємо. Ще ми разом грали у спекта­клі “Походеньки бравого сол­дата Швейцмана” – про події на сході. Руся – чудовий друг, ми багато спілкувалися поза сценою... Усі найкращі слова, які можу сказати про цю краси­ву і талановиту жінку, – це все вона! Те, що вона відійшла, не вкладається у голові!

– Ви не знали про її хво­робу?

– Ніколи не казала. Про її хворобу не знав ніхто. Ні Віктор Андрієнко, ні Яша Гопп... Ніхто! Я з нею спілкувався, коли два місяці тому померла її мама. Руслана навіть не натякнула, що хворіє.

– Ви грали разом у гу­мористичних проєктах. Від жартів слів не забували?

– О, з Русланою це іноді траплялося. Вона дуже емо­ційна, тому глядач цього не помічав. Пригадую випадок, вона повинна була сказати репліку, на яку я мав відпові­сти. Вона її забула, ситуацію треба було рятувати. Дивлю­ся на неї, а вона крутить кола очима, показуючи, що забу­ла, що має казати. Кажу: “Ти, мабуть, мала на увазі, що....”. А вона “не догнала” і запитує: “А що я мала на увазі? Та нічо­го я не мала на увазі!”. Потім впіймала думку і ніби погоди­лася: “А, звісно, я ж мала на увазі...”. Глядач нічого не зро­зумів. Руся неперевершений партнер. А скільки разів вона мене виручала! Був випадок, я захворів, сильно кашляв. Ми грали виставу “Поїзд “Одеса-мама”. Сидимо на полицях, типу у вагоні, відчуваю, що ка­шель мене задушить. Мені за­бракло повітря. Показую Рус­лані, що зараз буду кашляти. Вона з мого вигляду все зро­зуміла і каже: “Провідник!”. Виходить Яша Гопп. Руся до нього: “Чаю дайте!”. Всі все зрозуміли. Мені подали чай, напад кашлю вдалося зупи­нити. Руся неймовірна жінка з великим серцем і відкритою душею... Під час останніх на­ших гастролей я їй казав, щоб скоригувала свій графік, бо треба відпочивати. Розумієте, коли у людини є телебачен­ня, театр, антрепризи, постій­но в дорозі. Не більше шести днів на місяць вона була у Ки­єві. Усі решта дні – гастролі! Дуже працездатна – гарувала до сьомого поту.