Ексчиновнику-хаму дали високу посаду в Міноборони

Мантри українських високопосадовців про їхні європейські стандарти в управлінні державою розбиваються на друзки – варто лише бодай побіжно глянути на кадрову політику владної команди. Навіть воєнна драма у країні не спонукала її відмовитися від совковості, позбутися тих вад, на критиці яких Зеленський прийшов до влади. Це доводить приголомшлива історія зі скандально відомим ексзаступником міністра внутрішніх справ Олександром Гогілашвілі. Точніше, дивовижне продовження цієї історії.

Шокуючу новину пові­домив рядовий учасник російсько-української війни, а три роки тому народ­ний депутат Борислав Береза. За його словами, фігуранта ба­гатьох ганебних трафунків Гогі­лашвілі, якими той знеславив­ся на всю країну, призначили (увага!) радником керівника Го­ловного управління розвідки Мі­ністерства оборони України Ки­рила Буданова. Ексміністр уже побував на новому місці роботи.

Якщо хто призабув, нагадає­мо: йдеться про того самого Го­гілашвілі, який у грудні минулого року спричинив гучний інцидент на блокпосту, в’їжджаючи в До­нецьку область. Правоохорон­ці, які чергували там, відповідно до службової інструкції зупини­ли авто, в якому їхав Гогілашвілі, попросили показати докумен­ти. Це неабияк розлютило висо­копосадовця. Обурювався, що його не впізнали, накинувся на поліцейських з грубою лайкою, погрожував, шарпав їх за фор­мений одяг...

Згодом у пресі було опри­люднено ще одне, листопа­дове відео неадекватної по­ведінки Гогілашвілі. Так само по-хамськи він поводився, коли для перевірки документів його у нічній столиці зупинили полі­цейські Києва.

Величезний резонанс, який викликали ті “НП”, змусив гла­ву МВС відкрити дисциплінар­не провадження щодо Гогілаш­вілі. А невдовзі прем’єр-міністр Шмигаль звільнив його з по­сади заступника міністра. Та ба! – через півроку хам у пого­нах знову “виплив на поверх­ню”. Для нього знайшли роботу у найбільш секретному відом­стві країни.

“Як таке могло статися? – резонно дивується з нового кар’єрного злету Гогілашвілі екснардеп Береза, уточнюю­чи, що Гогілашвілі проходить за двома кримінальними спра­вами. “У першому криміналь­ному провадженні досудове розслідування здійснюється за фактом можливого вчинення Олександром Гогілашвілі служ­бової підробки під час оформ­лення на роботу у Міністерство внутрішніх справ (ч. 1 ст 366 КК України). А друге – за фак­том можливого перевищення службових повноважень екс­чиновником за перетину блок­поста в Донецькій області (ч. 2 ст. 365 КК України). І що цей “радник” може порадити Буданову? Як хамити, бикува­ти і матюкати поліцейських? Це якесь пекло! Знову почали пхати “своїх” на “теплі” місця? А як він доступ отримав? Якщо чесно, то після таких новин я втрачаю мотивацію. Якщо на­віть війна не змушує систему змінюватися, то заради чого всі ці жертви???”.

Нагадаємо інші інтригую­чі подробиці із життя-буття екс­міністра, які встановили жур­налісти-розслідувачі. Дружина Гогілашвілі Марина Левченко працювала (принаймні – доне­давна) помічницею президен­та. Гогілашвілі мешкав (а може, і далі мешкає) в одному будин­ку з главою розвідки Будано­вим. Це насторожує, зважаю­чи на те, що, як свідчить одне з вітчизняних видань, у Гогілашві­лі було російське громадянство. На це може вказувати витяг з одного із федеральних реєстрів росії, де вказано, що в Олексан­дра Генріховича Гогілашвілі, на­родженого 26 грудня 1973 року, є виданий 2003-го російський паспорт...

Коментар для «ВЗ»

Віталій Кулик, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства

Гогілашвілі не приховував своїх дружніх сто­сунків із Будановим. Знаємо, що дружина екс­заступника міністра працює у канцелярії прези­дента, а відповідно, ця людина зберігала вплив на процеси, “з обойми” далеко не випадала...

Призначення Гогілашвілі на нову посаду гро­мадськість зустріла у штики, вважає це непри­пустимим. А те, що він тепер – радник свого друга... Гогілашвілі міг радити своєму другові і без цього статусу. Бо постійно перебуває в ото­ченні Буданова, виконував його доручення. На­певно, нова посада дає йому можливість вільно­го пересування.

Не хочу моралізувати довкола кадрових рі­шень нинішньої влади, бо в умовах кризи й не­обхідності екстрених рішень будь-які засоби виправдані. Під час війни дискусії щодо при­значень на ті чи інші посади тих чи інших людей (безвідносно до Гогілашвілі) зайві. Будь-які ка­дри зараз потрібні – якщо вони ефективні. А мо­ралізаторством займемося після війни.

Якщо Гогілашвілі є ефективним для Будано­ва, то рішення взяти його на роботу доречне. А якщо для Буданова Гогілашвілі – просто друг, якого треба працевлаштувати і захистити від призову в армію, то вже інша річ. За це пови­нен нести відповідальність Буданов. Він має до­вести своєму керівництву необхідність перебу­вання пана Гогілашвілі на посаді радника голови військової розвідки. Буданов ризикує своєю ре­путацією...

Як політтехнолог можу сказати, що це кадро­ве рішення негативно позначиться на позиціях Буданова. Жодних іміджевих плюсів він не отри­має – бо Гогілашвілі пішов зі своєї попередньої посади зі скандалом, мав негативний бекґра­унд, шлейф проблем. Напад Гогілашвілі на по­ліцейських був лише вершиною айсберга. Якщо він вчинить щось подібне, відповідатиме Буда­нов з усіма наслідками – аж до власної відстав­ки. На це він повинен зважати.

Чи потрібен Гогілашвілі на своїй новій посаді? Наскільки мені відомо, до призначення у МВС він займався волонтерством, мав необхідні ко­мунікації, зв’язки. Навіть його вороги казали, що Гогілашвілі непогано організовував процеси до­ставки. Якщо займатиметься цим біля Буданова і даватиме користь – нехай займається. Але для чого йому “корочка” радника Голови військової розвідки?