Передплатити

«Влада має діяти жорстко і вводити повний локдаун по всій країні»

«Тепер тільки так можна зупинити хвилю Covid-19», – вважає експерт з охорони здоров’я


Ковід хвиля ще не досягла свого піку. Фото Heidi.News

Україну лихоманить від Covid-19. Щодня країна б’є нові рекорди із захворюваності, госпіталізації й смертності від коронавірусу. У понеділок, 25 жовтня, Covid-19 забрав найбільше життів від початку пандемії — 734. У РНБО попередили: ця хвиля ще не досягла свого піку, тож показники зростатимуть щонайменше у наступні два тижні.

Темпи вакцинації в Укра­їні — також рекордні. Тих, для кого захист власно­го здоров’я і здоров’я близьких аргументом не став, мотивува­ла необхідність вийти на роботу та й загалом жити звичним жит­тям — відвідувати кафе, кіноте­атри, ТРЦ. Хоча уряд ще місяць тому попередив українців: якщо регіон увійде у «червону» зону, невакцинованим доведеться або кожні три дні робити ПЛР-тест, або сидіти вдома під зам­ком та ще й без грошей, бо до роботи в організованих колек­тивах їх не допускатимуть.

Сьогодні за добу від корона­вірусної інфекції в Україні вак­цинують стільки людей, скіль­ки раніше щепили за місяць. Лише за тиждень загальну кіль­кість вакцинованих хоча б одні­єю дозою вдалося збільшити на 2,7%. Це — європейський і світо­вий рекорд. Однак нам все ще далеко до створення колектив­ного імунітету, тобто показни­ка у щонайменше 70% вакци­нованого дорослого населення. За рівнем охоплення щеплення­ми проти Covid-19 (хоча б одну дозу отримало трохи більше, як 21%) Україна й надалі пасе за­дніх. І це у той час, коли багато країн активно проводять ревак­цинацію свого населення тре­тьою, бустерною дозою.

За даними інформаційно-аналітичної системи MedData, 94% госпіталізованих з Covid-19 в українських лікарнях — невак­циновані. Як пояснюють меди­ки, хоч такі випадки і є поодино­кими, але повністю вакцинована людина також може заразитися й захворіти. Це явище назива­ється «проривною інфекцією». Проте однозначно такі люди бу­дуть захищені від важкого пере­бігу й смерті. А лише на Львів­щині коронавірус від початку пандемії забрав майже 4,5 ти­сячі життів, і жоден з померлих не був вакцинований.

Про те, чому влада зволі­кає із запровадженням жор­сткого локдауну по всій краї­ні, а велика частина населення вперто не хоче вакцинуватися, розмовляємо зі співзаснов­ником Українського центру здоров’я Павлом Ковтоню­ком.

Павло Ковтоню­к

— Під час попередніх хвиль захворюваності на Covid-19 і кількість виявлених випадків була меншою, і рівень госпі­талізації був нижчим. Напри­клад, у Львівській області вже досягли піку завантаженос­ті «ковідні» стаціонари, який фіксувався цієї весни. За ін­формацією керівниці Львів­ського обласного центру контролю та профілактики хвороб МОЗ Наталії Іванчен­ко, на цей момент на Львівщині зайнято 66% ліжок із підведеним до них медичним киснем, але у деяких облас­тях цей показник перевищує 80%. Ще раніше міністр охо­рони здоров’я Віктор Ляшко повідомляв, що порівняно з попередніми під час цієї хви­лі рівень споживання кисню в українських лікарнях зріс у 5−6 разів. За добу у деяких містах пацієнти споживають до 50 тонн! Регіони «горять» і водночас продовжують жити звичним життям з перепо­вненими маршрутками, на­товпами у супермаркетах тощо. Складається вражен­ня, що влада навмисно зво­лікає із введенням жорстких карантинних обмежень.

— Після онко- та серцевих за­хворювань Covid-19 зараз — на третьому місці за смертністю. Тому влада має діяти жорстко і вводити повний локдаун по всій країні, бо тепер тільки так мож­на зупинити хвилю захворю­вання. Водночас громадський транспорт, заклади громад­ського харчування, ТРЦ можуть працювати для відвідувачів, які мають сертифікати вакцинації.

— Але чому це не робиться?

— Бо влада продовжує загра­вати із бізнесом та своїми ви­борцями.

— Багато людей заявля­ють, що не будуть вакцинува­тися, мотивуючи це тим, що вже перехворіли на Covid-19. Чому так?

— В Україні існує традиційна недовіра не так до медицини, як до держави. Особливо люди не довіряють державним органам національного рівня — Кабінету Міністрів, Верховній Раді, пре­зиденту. Є думка, що так пра­цює історична пам’ять народу, у якого своєї держави довго не було. Спрацьовує переконання: вижити можна, лиш обдурив­ши державу, бо вона чужа, во­рожа. Тобто краще для людини, якщо їй вдасться не заплати­ти податки чи обійти заборони. На несвідомому рівні це працює і з вакцинацією. Бачимо, що у «червоних» зонах люди, які не хотіли вакцинуватися, все-таки пішли щепитися, бо не залиши­лося можливостей обійти забо­рони влади.

— Чому іншим країнам вда­лося вакцинувати своє насе­лення, а Україні — ні?

— Успішними у створенні ко­лективного імунітету були ті країни, які поставилися до вак­цинальної кампанії як до най­важливішого завдання. Факто­рів успішних кампаній багато. Це і виділення достатнього бю­джету та вчасна закупівля й по­ставки вакцин, і своєчасна ін­формаційна кампанія, і крокова доступність до місць вакцина­ції. Спрацювало і те, що завчас­но, до початку осінньої хвилі, на законодавчому рівні прийня­ли обмеження щодо відвідуван­ня громадських місць без вак­цинації чи негативного тесту на Covid-19.

МОЗ та інші органи влади ба­гато роблять, але на табло — ми останні в Європі за рівнем вак­цинації. Всі східноєвропейські країни попереду нас.

Влада втратила багато часу, не займаючись закупівлями вак­цин. Не пояснила, що індійські й китайські вакцини, які першими поставили в Україну, — ефектив­ні та безпечні.

На початках Україна мала до­рожню карту вакцинації зі склад­ною черговістю отримання вак­цин. Таким чином обмежили доступ тим, хто хотів якнайшвид­ше вакцинуватися, але так і не забезпечили високого відсотка вакцинації серед груп ризику.

Тільки з відкриттям центрів масової вакцинації українська вакцинальна кампанія наре­шті запрацювала на достатньо­му рівні. Водночас уряд довго не вводив обмеження для не­вакцинованих, тож додаткової мотивації вакцинуватися вліт­ку, коли вже було достатньо вак­цин, у людей не було.

P. S. ВООЗ заявила, що пан­демія Covid-19 «триватиме на рік довше, ніж передбачалося», оскільки бідніші країни не отри­мують вкрай необхідної їм вак­цини.

Читайте також: Остання осінь… в житті